Прибуток
Ексклюзивне інтерв’ю з автором «Новинної інтернет-журналістики» — кращої книги для журналістів і редакторів онлайн-видань
Олександр Амзін — російський журналіст, який тривалий час пропрацював в інтернет-виданні Lenta.ru на посаді редактора. В кінці 2010 року він раптово став широковідомим завдяки своїй книзі «Новинна інтернет-журналістика», інформація про яку блискавично поширилася інтернетом. У цій книзі в зручній формі викладено все те, про що має знати журналіст онлайн-ЗМІ – починаючи з того, як написати правильний, вабливий читача заголовок, і закінчуючи списком інтернет-сервісів, які стануть при нагоді у роботі. Авторитетне видання «Часкор» назвало «Новинну інтернет-журналістику» Олександра Амзіна кращою книгою для журналістів-практиків. А ми від себе додамо: і для редакторів.
Спочатку книга існувала лише в електронній версії і була доступна для вільного скачування. Але в 2011 році видавництво «Аспект-Прес» випустило її на папері.
В ексклюзивному інтерв’ю «Прес-Центру» Олександр Амзін, зокрема, поділився своїми міркуваннями про якість новин в українських інтернет-виданнях, об’єктивність та суб’єктивність, блогерів і майбутнє журналістики.
— Олександре, наскільки успішно йдуть продажі книги «Новинна інтернет-журналістика»? Мільйон Ви вже заробили?
— Мільйон на навчальному посібнику заробити точно не можна. Літо – мертвий сезон для таких книг. Я збираюся найближчим часом дізнатися у видавця, як йдуть продажі і сподіваюся на додрук/перевидання.
— Напевно, видавець обурювався з приводу того, що Ви свого часу розмістили електронну версію книги в Інтернеті для вільного скачування. До речі, скільки разів вона була завантажена?
— Я не рахував, але з мого сайту — кілька тисяч разів точно. Видавець сприйняв це по-філософськи, а я після виходу книги прибрав чистовик з мережевого доступу і написав парі бібліотечних сайтів.
Загалом, я вважаю, що цю лавину не зупинити.
— Яка саме література з журналістики справила найбільший вплив особисто на Вас?
— Довлатов, звичайно :). А також англомовні книги, типу Newsonomics.
— Чи читаєте Ви українську пресу / інтернет-видання? Якої Ви думки про рівень журналістики в Україні?
— Рідко. Мені дуже подобається не рівень, а настрій української журналістики: бадьорий, злий, з незручними питаннями.
… Завдання журналіста чи редактора не в тому, щоб відшукати істину, сидячи в теплому офісі або обдзвонюючи обізнаних людей. Завдання — доладно і без спотворень передати отриману інформацію з посиланнями на джерела. І якщо він додзвонився до близьких ситуації людей, він зобов’язаний лише ретранслювати їхні заяви, але не вірити в їх істинність
(А. Амзін, «Новинна інтернет-журналістика»)
— Які недоліки притаманні, на Вашу думку, українським новинним онлайн-виданням?
— Любов до передруку. Якщо багато новин російські видання пишуть по західних джерелах, то українські використовують російські джерела, які вже переробили західні.
— Практично всі загальноукраїнські інтернет-видання пишуть російською мовою. Це й зрозуміло, тому що аудиторія більша. Але от цікаво почути від Вас, росіянина, який живе в Росії, наскільки правильною є «українська» російська мова?
— Говорячи про ЗМІ – надзвичайно правильною, якщо врахувати, що ця мова не є державною. Є, звичайно, нові слова для позначення місцевих понять (не завжди звичні для вуха), дрібні помилки, але про це говорити не варто. З часом, як мені здається, ситуація буде погіршуватися. Вже зараз українцям, навіть тим, що виросли в російськомовних сім’ях, важко дається письмова російська.
Як мені здається, проблема протистояння російської та української є надуманою. Російська — не суперник українській мові. Скоріше це lingua franca для всієї території колишнього СРСР. Вона сама забувається, як тільки країні стануть не потрібними тісні культурні і побутові зв’язки з колишніми республіками. Я хотів би, щоб російську в Україні і в інших республіках вивчали нарівні з англійською.
— В українській журналістиці для Вас є ім’я, матеріали під яким Ви читаєте з найбільшим задоволенням? Назвіть його, будь ласка.
— Це було б не етично, погодьтеся. Раптом я когось забуду.
— У своїй книзі Ви рекомендуєте колегам-журналістам завести акаунти у всіх існуючих соціальних мережах і блог-сервісах. У Вас вже є аккаунт в Google +? Чим він може бути корисним? Адже там майже нікого немає.
— У мене є аккаунт в Google +. На даний момент він практично не потрібний. Я намагаюся туди не заходити, але тримаю його про всяк випадок. У мене є знайомі, які видалили цей аккаунт.
— Як Ви ставитеся до думки, що блогери поступово заміщають функції журналістів і не далекий той час, коли ми станемо просто не потрібні суспільству?
— Я в це не вірю. Мало повідомити новину, треба регулярно погоджувати її з іншими, розуміти контекст, бути грамотним, не допускати помилок, мати права та обов’язки журналіста, забезпечені законодавством (і тим самим відчувати відповідальність за свої вчинки).
З ділової точки зору, за допомогою блогерів дуже складно побудувати регулярний бізнес-процес, що забезпечує повноцінне новинне покриття. Вони ж не наймалися працювати по 8 годин на день. А якщо наймалися, то перетворюються на журналістів.
— Як Ви вважаєте, які істотні зміни очікують журналістів і журналістику в цілому в найближчі 5-10 років? До чого потрібно готуватися?
— Відповідь на це питання зайняла б не одну сторінку. Коротко: я не вірю, що впродовж найближчих 10 років газети повністю помруть; я вважаю, що телебачення захопить в Мережі приблизно ті ж позиції, що і в офлайні; більшість видань буде активно працювати з соціальними мережами і залучати блогерські матеріали; блоги не витіснять ЗМІ; можливо, регіональна преса трансформується у щось більш виразне.
Робота журналіста залишиться такою ж: важкою, вимагатиме оперативності і точності, об’єктивності та перевірки, грамотності і душевної рівноваги. Вона з 18 століття не змінювалася.
— Останнім часом чути все більше голосів на підтримку суб’єктивної журналістики, мовляв, люди втомилися від голих фактів і хочуть від журналістів більше інтерпретацій і особистих думок. Ви — прихильник об’єктивної чи суб’єктивної журналістики? Чому?
— Я прихильник обох. Журналістика повинна розвивати суспільну дискусію. Однією лише журналістикою фактів цього не зробити. З іншого боку, без фактів суб’єктивна журналістика може швидко перетворитися в пропаганду.
Є досить відоме явище переносу, що самопідтримується. Його найпростіше пояснити на прикладі рейтингу посилань: уявіть, що ми сортуємо посилання за популярністю. Найпопулярніші — вгорі. Як результат, нові користувачі тиснуть ще більше на популярні і менше на перспективні.
Те ж саме і з суб’єктивною журналістикою. Якщо впливові речники перекосять суспільну дискусію, є небезпека, що така журналістика перетвориться у рефлексування на одну і ту ж тему. Потрібно цей перекіс стримувати.
Некрологи – це найчастіше коротка біографія плюс чітке розуміння того, ким є ця людина для громадської думки. Не намагайтеся в некролозі перевершити самого себе. Не треба більшу частину тексту віддавати особистим переживанням, якщо тільки ви не були добре знайомі з покійним. Навпаки, читачеві треба нагадати про те, що було зроблено цією людиною, а приватне він додасть сам. Не треба епатувати і порушувати принцип «про мертвих або добре, або нічого
(А. Амзін, «Новинна інтернет-журналістика»)
— В Україні ринок праці в галузі ЗМІ досі не відійшов від наслідків 2008 року: профільну роботу навіть хорошим фахівцям знайти вкрай важко, не радує також розмір заробітної плати і т.д., і т.п. Як ідуть справи в Росії?
— У Росії справи не такі погані. З іншого боку, дуже рідко хтось шукає профільну роботу. Навпаки, в журналістиці відсотків 80 співробітників приходить не з журфаків.
— У нас роботодавці зараз часто віддають перевагу недосвідченим, але низькооплачуваним кадрам? У вас, в Росії, також?
— У нас так було приблизно до 2008 року. Потім несподівано хороше резюме — з досвідом роботи в інших виданнях — стало цінуватися набагато вище. Я думаю, що в інтернет-журналістиці нарешті накопичилася певна критична маса професіоналів, яких можна розмазати досить товстим шаром між виданнями.
Але не слід розуміти мене так, ніби попит на недосвідчених журналістів зник. Дуже часто саме недосвідчених людей беруть лінійними редакторами (щоб виростити їх пізніше); садять на ведення стрічки новин в корпораціях; наймають для виконання разових робіт.
Було б дуже добре, якби ця частина ринку теж устаканилася й обзавелася чіткими програмами стажування, як це давно сталося із західними інтернет-виданнями.
— Ви, Олександре, довгий час пропрацювали редактором в інтернет-виданні Lenta.ru (на мою думку, найкраще новинне онлайн-видання в РФ). Потім раптом пішли працювати «піарником» в Яндекс, звідки не так давно звільнилися. Справжньому журналістові важко в піарі?
— Ні, я пішов не тому, що журналісту важко в піарі, а з особистих причин. Але піар — це зовсім інший світ. Я б порекомендував всім журналістам хоча б пару місяців постажуватися в піарі, щоб побачити життя з того боку. Дуже багато дій прес-служби, які здавалися таємничими і іноді позбавленими сенсу, стають цілком логічними і обґрунтованими.
— Де Ви зараз працюєте? Чим займаєтеся?
— Я відкрив компанію «Алекс і Алекс», яка проводить лекції та тренінги, консультує видання, намагається налагодити бізнес-процеси у виданнях, аудитує формати матеріалів і т.п.
— Чи запрошували Вас на роботу в Україну?
— Ні, не запрошували.
(via)
