Фото: Марта Пивоваренко
Як творчій людині жити у достатку, навіщо потрібне міністерство кадрів, наскільки креативні львівські бізнесмени та чому він відмовляється писати посібник з бізнесу «для чайників» Андрій Іонов розповів в інтерв’ю Вголосу.
— «Вектор» російською мовою продається з кінця 2009 року. Ви обіцяли, що в українському перекладі книжка вийде у березні 2010-го. Вийшла?
— Вона зараз знаходиться у видавництві «Аз-Арт» у процесі друку. Я не зміг її раніше видати, не було натхнення. Тим часом реалізовував один мікропроект. Зараз повернувся до роботи над книжкою, вже надрукована певна частина вкладок. Надіюсь, дуже скоро буде результат, тим більше, що у видавництві мене підганяють.
— Тобто можна очікувати, що восени книжка буде?
— Переконаний, що так. До книжкового ярмарку, надіюсь, випустимо.
— Книжку також можна скачати в електронному вигляді на сайті ГО «Вектор», яку Ви очолюєте. Скільки разів її було скачано до цього часу?
— Бувають дні, коли є по 40-50 скачувань. Буває, що ні одного. Якщо вкластися у промоцію, то, переконаний, кількість скачувань зросте експоненціально. Але моя задача на сьогодні не стільки скачування (хоча це теж важливо), скільки створення певного середовища спілкування. Для Львова зараз це особливо важливо: у нас немає постійно діючих філософських клубів, нема місць, де можна знайти віддушину, знайти відповідний рівень спілкування за інтересами. Такі осередки підвищать інтелектуальну потенцію, дадуть можливість людині зрозуміти себе.
— Ви пишете, що «лише особа творча отримає можливість ефективно реалізувати свою потенційно зростаючу свободу і здійснювати ідеально можливий вибір». Але творчій людині, як правило, складно монетизувати результати своєї творчості. Як тоді їй бути, за які кошти жити?
— Я не погоджуюся з цим. Творчість — це наркотик. Наркотик в тому розумінні, що вона приносить задоволення. Це з одного боку. З іншого боку, вона є станом між внутрішньою структурою людини і тією роботою, яку вона виконує. Якщо людина займається сродною працею (за Сковородою), то вона стає щасливою від самої тої роботи, і для неї гроші перестають бути настільки важливими. Крім того, людина стає більш ефективною, вона досягає результату, якого б не змогла досягти, коли б в її праці не була присутня творчість. Тобто вона продукує товар, який, умовно кажучи, пропущений через її серце. І цей товар на ринку продається набагато краще. Подивіться: ресторан хороший там, де людина «горить», лікар хороший, якщо він «горить», вчитель хороший — те саме, інженер — те саме, журналіст — те саме.
— Але є робота, де людина виконує автоматичні одноманітні дії…
— А хто сказав, що в автоматичній функції не може бути творчої складової?! Хто?! А може, для когось автоматична праця — це і є його сродна праця. Звичайно, ми маємо робити так, щоби підвищувати креативність кожної праці. Автоматизувати те, що можна автоматизувати, а рівень креативності залишати за собою як засіб отримання задоволення. І тому це є результат монетизації. Ще аспект монетизації: ви заробляєте через творчу працю гроші для чого? Щоб за гроші купити собі задоволення, задоволення у вигляді одягу, радощів абощо. А творчість — це отримання задоволення безпосередньо, без кроку «гроші — задоволення».
— У мене є знайомий, який пише чудові картини, але він не вміє їх продавати. Тобто він їх зрештою таки продає, але за набагато менші гроші, ніж йому, для прикладу, владося б продати за допомогою агента-професіонала…
— Це розділення сродної праці. Один має робити одну справу, другий — другу. Але кожен має робити свою справу добре. А добре може зробити тільки тоді, коли ти її можеш зробити творчо. Це такі загальні сентенції. Але зараз в нашому суспільстві визріває нове протиріччя, це — протиріччя між знаряддями праці і суб’єктом праці, якого не бачив Маркс, якого не бачили класики економічної теорії. Уявіть собі, який потенціал зараз існує у комп’ютері, який потенціал є у магнітному томографі, у складних приладах, і яким треба бути, щоби максимально використати цей потенціал. Рівень складності знарядь праці зростає, і нетворча людина вже не зможе привести до реалізації всі її потенційні можливості. Тому ми повинні перетворитися на суспільство творців, умовно кажучи, homo creativus — це наша мета.
— Ви відстоюєте ідею створення в Україні міністерства кадрів, яке б мало допомогти українцям у повній мірі реалізувати свої таланти і максимально ефективно працювати. До Вашої пропозиції хтось з представників влади прислухався?
— Ще ніхто не прислухався, тому що в нас зараз влада технологічна, і органи виконавчої влади як інструмент влади підлаштовані під старі моделі здійснення влади.
Зауважте, нинішня криза — це не звичайна криза а ля 1930-ті роки. Вона дуже подібна, але в той же час вона має відмінності, пов’язані з тим, що ми перейшли в мережевий світ, і у нас немає майбутнього, якщо ми не зробимо працю творчою, якщо не піднімемо креативність нашого суспільства, коефіцієнт творчості. Щоб це зробити, нам потрібен інструмент — орган виконавчої влади, який би впроваджував це все, займався інвентаризацією найдорожчого, що в нас є, — людей. Кожної людини — що ця людина з себе являє. Коли ми проінвентаризуємо всі наші кадри, весь наш потенціал, постане необхідність визначити, як його використати. Міністерство кадрів має оцінити весь соціопростір — яка потреба, які є робочі місця, куди кого використати. Міністерство має розробляти правові засади, патронувати розробки в галузі етики, естетики нашого суспільства, фінансувати наукові розвідки, концептуальні розробки. От це нам обов’язково потрібно. Тому що Міністерство промислової політики — це добре, хоча я не знаю, для чого воно потрібне. Міністерство економіки… ну, добре. А найголовнішого, про людину, в нас нема.
— В світі є аналоги такого міністерства?
— Поки що нема. Але я вважаю, що це справа років — навіть не десятиріч. Тому що спостерігається надзвичайно велика прогресія у зростанні кількості населення, і треба зрозуміти, що з ними робити, як управляти ними.
— Про креативність. На Вашу думку, чи достатньо креативні львівські бізнесмени?
— Ну, ви ж самі бачите! Розумієте, Василю, можливість для креативу в бізнесі треба створити. У нас дуже обмежений доступ до ресурсів. Під ресурсами я маю на увазі ліцензії, дозволи на початок будівництва, дозволи на розміщення малої архітектурної форми. Можливість відкрити свій бізнес — це теж ресурс. В існуючій кланово-олігархічній системі доступ до ресурсу є мізерним, відповідно, можливість для утворення середнього класу мінімізована. Спробуйте сьогодні відкрити свій бізнес! Десять років тому це було можливо, п’ятнадцять років тому — дуже легко. Зараз практично нереально.
— Це для отримання доступу до ресурсу бізнесмени так рвуться у політику?
— Звичайно, це є боротьба за ресурс.
— Про що буде Ваша наступна книжка?
— На подібну тематику. Давайте, хай вона відбудеться, а тоді будемо говорити.
— Чи можна буде колись прочитати Вашу книжку в стилі «бізнес для чайників», в якій би Ви поділилися своїм досвідом у побудові власної справи?
— Ні, ви знаєте, я би не хотів того робити. Тому що від того треба отримувати задоволення. Якщо це приносить задоволення, цим треба займатись. Я не думаю, що я отримаю кайф від того, щоб писати посібник «бізнес для чайників».
— Книжки яких авторів Ви би порадили прочитати тим, хто тільки збирається розпочати власну справу?
— Для початку треба зрозуміти, треба тобі займатися бізнесом чи ні. Тобто ти фізик чи лірик. Якщо відчуваєш потяг до бізнесу, тоді треба починати читати відповідну літературу. Наприклад, Філіпа Котлера «Засади маркетингу», підручники з фінансів, підручники з права. Треба реалізуватися як професійний бізнесмен, тому що, направду, бізнес — це не просто купи-продай. Це є галузь знань, яку треба опанувати. І треба постійно підвищувати свій рівень, займатись цим достатньо настирливо.
Довідка «Вголосу»:
Андрій Іонов народився 20 квітня 1958 року у Львові. Закінчив Львівський торгово-економічний інститут (1979), Львівський державний університет (1988) та Академію зовнішьої торгівлі у Москві (1991). Очолював низку комерційних підприємств, був президентом Львівського ізоляторного заводу. Депутат Львівської міської ради 4-го скликання. За інформацією Kava.lviov.ua, є власником цукерні «Вероніка» та ресторану «Амадей». Голова громадської організації «Вектор». Одружений, має доньку.
Розмовляв Василь Хомин,
«Вголос», 06.07.2010