Тревел-блогерка зі Львова Уляна Куйдич поділилась з «Прибутком» свіжими враженнями від нещодавньої поїздки у Йорданію.
Ідея поїхати в Йорданію з’явилась спонтанно. Туди почав літати мій улюблений лоукост — Ryanair, і перші квитки продавали всього по 2 євро. З Кіпру, щоправда. Але на Кіпр дістатись взагалі не проблема — у тому напрямку авіакомпанії здійснюють чимало бюджетних перельотів.
Перед тим, як купити квитки, я швидко погуглила кілька принципових питань:
- чи потрібна віза (виявилось, що так, але отримати її можна в аеропорту по прильоту);
- чи країна безпечна загалом — як-не-як Близький Схід (путівники типу Lonely Planet запевняли, що цілком безпечна);
- і наскільки безпечно подорожувати жінці одній (відповідь теж була позитивна).
Тож, після недовгих «досліджень», всього за 4 євро я взяла квитки з Кіпру до Йорданії і назад.
Після цього стала більш уважно вивчати інформацію про цю країну і зрозуміла, що тижня на все про все буде явно замало. Але щось змінювати вже було пізно.
1. Інший світ
Йорданія стала другою країною на Близькому Сході (після Туреччини), яку я відвідала, але враження, що я потрапила в абсолютно інший світ, не покидали мене упродовж всієї подорожі.
Першу порцію емоцій я отримала відразу після приземлення.
По-перше, в офіційному канторі в аеропорту зі мною раптом почали торгуватись: «Ви знаєте, якщо поміняєте більше 400 доларів, я вам дам кращий курс»… Ну нічого собі!
По-друге, мене уперше в житті запросили в аеропорту на додатковий допит. А подорожую я, в принципі, немало і зазвичай на кордоні мало що запитують, а більше із зацікавленням розглядають візи у паспорті.
Так-от, прикордонник спочатку вклеїв мені візу у паспорт, поставив в’їзний штамп, але далі вирішив погортати паспорт і щось його там сильно зацікавило. Він поніс паспорт до іншого прикордонника, потім ще кудись, і в підсумку мене запросили в окреме приміщення подалі від паспортного контролю.
У тісній кімнатці розміром два на два метри сиділи п’ятеро мужчин. Вони безперестанку курили, тож в кімнаті стояла щільна димова завіса. Один з мужчин (начальник, вочевидь) тримав мій паспорт і його копію.
Далі почався допит. А хто? А звідки? Куди? Навіщо?.. Особливо ж цікавило пана, де я працюю. У голові промайнула думка, що в жодному разі не слід казати, що я журналіст, — і я випалила:
— Я тревел-гід і тревел-блогер.
— А, так ви сюди по роботі?
— Ні, що ви, просто відпочивати.
Відповідь його, очевидно, задовольнила, тож зі словами «Уелкам ту Джордан» мені повернули паспорт.
2. Пішоходам тут не місце
Оскільки автобуси з аеропорту імені королеви Алії ходять лише до столиці, то шлях мій лежав до Аммана. Взагалі, весь свій маршрут по Йорданії я проклала виходячи з цієї логіки — куди ходять автобуси, туди і я.
Столиця виглядала безрозмірною навіть на карті, наживо ж враження тільки підсилились — з кожного пагорба і до самого горизонту простягались будинки незмінного біло-сірого кольору. Населення міста становить понад 4 мільйона душ (це при тому, що у всій Йорданії живе всього близько 8 млн).
Місце, де я зупинилась, було «майже в центрі». Потім по карті я з’ясувала, що від нього до центру — цілих 7 кілометрів. Пішки я цю відстань подолала приблизно за три години. І не тому, що я так повільно ходжу, а через те, що місто абсолютно не пристосоване для пішоходів.
Місцями, щоб перейти дорогу, мені доводилось обходити по три-чотири квартали.
Окрім того, все місто розташоване на пагорбах, тож прогулянка представляє собою вічні підйоми і спуски. Через це наступного дня у мене трохи нили м’язи, так ніби я кілометрів 20-ть по Карпатах намотала.
Самі амманці пішки майже не ходять — усі пересуваються на автомобілях або таксі. Останні, до речі, доволі дешевий вид транспорту як на місцеві ціни, та навіть дешевший, ніж у Львові. Так, поїздка на 7-8 кілометрів обходилась мені у 60-70 грн, якщо перевести на нашу валюту.
3. Найдорожча у світі пам’ятка
Туристичним місцем №1 в Йорданії є Петра — величезне скельне місто у пустелі. До XIX століття бедуїни нікого не пускали у це загублене місто, допоки туди не пробрався швейцарський дослідник.
У 2007 році Петру включили до переліку 7 нових чудес світу — і сюди «ломанулись» туристи. Основний потік генерує сусідній Ізраїль, червономорські курорти якого розташовані всього за сто кілометрів. Через те у Петрі доволі цікава цінова політика: ціна на вхідні квитки залежить не тільки від кількості днів, проведених у пам’ятці, але й від кількості днів, проведених в Йорданії.
Найбільше платять, власне, ті, хто не залишається ночувати в Йорданії — 90 йорданських динарів (це майже 130 дол США). Окрім того, такі туристи ще й сплачують на кордоні при виїзді з Йорданії виїзний збір у розмірі 10 динарів. Для тих же мандрівників, які залишаються в Йорданії більше ніж на один день, вхідні квитки коштують 50-60 динарів, залежно від кількості днів (70-85 дол). А от самі йорданці можуть оглянути Петру всього за 1 динар. Таким чином, Петра носить гордий статус найдорожчої пам’ятки світу.
4. Могила Мойсея
Особисто ж мене більше вразили численні християнські пам’ятки. Реально, куди б не тицьнула на карті пальцем, там обов’язково знайдеться щось дуже давнє і пов’язане з раннім християнством.
Наприклад, церква св. Юрія у містечку Мадаба в 30 км від столиці. У церкві на підлозі збереглась величезна мозаїчна мапа VI століття. Взагалі, усе це місто називають містом мозаїки.
А в 10 кілометрах від Мадаби розташована гора Нево. За легендою, саме тут бог показав Мойсею землю обітовану. З гори справді відкривається вид на всю долину, видно Ізраїль і береги Мертвого моря. Десь в IV-V столітті тут збудували церкву, в якій, як вважається, похований Мойсей. Від першої церкви збереглись руїни і мозаїки, останні — у дуже навіть хорошому стані.
5. Християн, як алкомаркетів
Йорданія зараз — це, по суті, пустеля. Гола, випалена сонцем земля, на якій де-не-де ростуть якісь нещасні кущі. Коли озираєшся навколо, складно повірити, що саме ця місцевість увійшла в історію як «Родючий півмісяць», оскільки саме тут на Землі зародилось землеробство, після чого людство перейшло з кочового на осілий спосіб життя.
Іронія ще в тому, що частина місцевого населення від кочового до осілого способу життя перейшла тільки в останні десятиріччя. Я маю на увазі бедуїнів, цих кочівників пустель.
Бедуїн — це, до слова, не національність, а збірна назва кочівників. Справжніх бедуїнів зараз знайти складно. Усі ті табори бедуїнів біля різних туристичних пам’яток є нічим іншим, як туристичним атракціоном. Переважна більшість кочівників в останні десятиліття осіла у селах та містах і поступово асимілюється з місцевим населенням.
Переважна більшість, понад 90%, населення Йорданії — це мусульмани-суніти. Близько 5% населення — християни. І основною церквою в країні, до речі, є греко-католицька.
Кількість християн у кожному місті порахувати дуже просто — по кількості алкомаркетів. Справа в тому, що мусульманам заборонено продавати алкоголь (купувати, що цікаво, не заборонено), тож всю торгівлю «зеленим змієм» ведуть представники інших релігій.
Алкоголь, до речі, недешевий — банка пива в магазині коштує від 2 євро.
На жаль, за браком часу я не встигла побувати, напевно, і в половині місць, куди хотілось потрапити. Що ж, буде привід відвідати Йорданію ще раз.
Наостанок — ще декілька фотографій з Йорданії.
[box type=”info” align=”alignleft” ]
Про автора:
Уляна Куйдич народилась і живе у Львові. Закінчила факультет журналістики Львівського національного університету ім. Івана Франка. Багато подорожує. Причому, їй завжди вдавалось розпланувати поїздку таким чином, щоб витратити якомога менше грошей. Через те останнім часом вона професійно займається організацією бюджетних мандрівок, допомагаючи людям відкривати для себе світ навколо.
[/box]