Головна / Бізнес / БІЗНЕС З ОКУПАНТОМ. Львівське «Видавництво Старого Лева» вляпалось в скандал
Будівля Видавництв Старого Лева у Львові
Штаб-квартира "Видавництва Старого Лева"

БІЗНЕС З ОКУПАНТОМ. Львівське «Видавництво Старого Лева» вляпалось в скандал

Неймовірно, але факт. Львівське «Видавництво Старого Лева» веде бізнес з росіянами.

Про це повідомив книговидавець Ілля Стронґовський у себе на «Фейсбуці». За його даними, «Видавництво старого Лева» (ВСЛ) продало російському видавництву «Манн, Іванов і Фарбер» (МІФ) права на публікацію двох своїх книжок.

Йдеться про пізнавальні книжки-картинки для дітей «Я так бачу» і «Я так чую», в яких розповідається про зір та слух. Їх автором є «Аґрафка» — творча майстерня подружжя художників Романи Романишин та Андрія Лесіва, що співпрацює з «Видавництвом старого Лева» з 2013 року.

«Оскільки МІФ імпортує книжки і в Україну, «Аґрафка» російською тепер продається не тільки в Росії, але й в Україні». Але гроші за неї російською йдуть в Росію», — підкреслив Ілля Стронґовський. Відтак він попросив «аґрафківців» пояснити мотив появи їхніх книжок російською в Росії.

«А то у нас тут війна роками, тисячі вбитих, території загарбані, а зробила все це держава, де ваші книжки видали і цими грошима вам за права заплатили. Нічого не муляє?», — поцікавився видавець.

«Видавництво старого Лева», а вас нічого теж не гризе?», — додав він.

І що на це «Аґрафка»?

Андрій Лесів відповів Іллі Стронґовському, що «Аґрафка» розглядає видання її книжок в Росії «як культурну експансію у вороже культурне середовище». А гонорар за продаж ліцензії, повідомив, переказано на рахунки «Повернись живим», фонду допомоги українським військовим, що воюють на Донбасі.

А «Видавництво Старого Лева» що?

Ці відповіли дослівно таке:

«Нам важливо показувати, що український культурний продукт, а саме книжковий, — самодостатній і конкурентноздатний на всіх ринках. Популяризувати українську книжку — це добре. Популяризувати українську культуру — добре. І на ворожій території також. Така культурна боротьба і пропаганда. Ми не видаємо російські книжки і не популяризуємо їх, не відвідуємо територію Росії. Натомість хочемо, щоб українську книжку знали і визнавали скрізь, як і нашу державу».

Показово, що ані в себе на сайті, ані на офіційній сторінці у Facebook «Видавництво старого Лева» не афішувало продаж ліцензії на видання згаданих вище книжок росіянам. Якби не Ілля Стронґовський, то, можливо, українське суспільство про це б і не дізналось.

Тепер весь «Фейсбук» гуде. Користувачі — не найостанніші люди в Україні — обурені діями львівського видавництва.

Ось що вони пишуть.

Остап Сливинський, поет, перекладач, літературознавець, написав, що кейс російського видання книжки «Аґрафки» та «Видавництва Старого Лева» змушує проговорити деякі речі, які стосуються того, як і що нам варто і не варто робити в Росії.

— Нам потрібно говорити з притомними, відкритими до нас, готовими відстоювати наші інтереси у ворожій державі росіянами. З тими, кого можна вважати нашими «агентами» в Росії. Часу від Майдану і початку війни минуло досить, щоб відсіялись всі псевдо-лояльні поплескувачі по плечу і викристалізувалися найвідданіші і справжні. Їх можна перерахувати на пальцях двох рук. Щоб доносити правду про нас, малювати правдивий, а не спотворений пропагандою, образ України, вони жертвують багато чим (часом, безпекою, душевним спокоєм) і варті нашої поваги і всілякої підтримки…

Чи варто продавати в Росію права на комерційну літературу, розраховану на масовий ринок і не вписану в стратегію інформаційної протидії російській пропаганді, дефальсифікації образу України? Ні. Доки у нас війна — ні. A la guerre comme a la guerre.

Видання «Аґрафки», мені здається, підпадає під цю другу категорію, хай там у які фонди автори перерахували свій гонорар.

Тому — вибачте. Про «культурну експансію на Схід» поки думати зарано. Не ті обставини, не ті стартові позиції. До того нам ще треба довго лупати ту «східну» скалу».

 

Ірина Магдиш, керівник управління культури Львівської міськради (грудень, 2014 – жовтень, 2015), написала:

— «Видавництво Старого Лева» просто дуже творчо показало, що червоні лінії замазані і витерті уже довгий час. Дуже шкода, що саме це видавництво. З бізнесом у них все буде гаразд.

 

Євген Лір, перекладач видавництва «Жорж», прокоментував:

— Добре, що Ілля Стронґовський помітив колаборацію з ВСЛ якраз напередодні Дня гідності. Не люблю офіційні свята, але люблю символи… Я уважно переглянув обидві версії книжки і виявив… Лицарі культурної експансії настільки вдало репрезентують Україну на ворожій території, що в графі «оригінал» назву книжки подають… англійською. Це все, що вам треба знати про експансіонерів.

 

Остап Українець, перекладач, письменник, секретар осередку Української Галицької Партії на Івано-Франківщині, написав:

— «Видавництво Старого Лева» засмучує. Не тому що їхній вчинок — це грішний гріх, а тому що їхнє пояснення — абсурдний абсурд…

Якщо ви не ставите (а вони явно не ставлять) собі за мету збити бабла з російської публіки — в чому взагалі може бути мета такої діяльности? В Україні немає стратегії просування своєї аґенди в самій Росії, бо така стратегія неможлива, тим паче після цих виборів. Тим паче не робляться жодні системні кроки в цьому напрямку. А без стратегічного руху ваша культурна експансія — це ніфіга не експансія, а просто дві книжечки, на які продали права російському видавництву. І паскудність цього вчинку напряму залежить від аргументів, якими ви хочете це виправдати.

Який остаточний приціл такої «культурної експансії»? Познайомити росіян (вкрай малу їх кількість) із українською культурою? По-перше, тоді вибір книжок капець дивний… по-друге, абсолютно неясно, що ці книжки взагалі якось пов’язані з Україною. Тобто ніякої вищої мети тут немає — «культурна експансія» залишається просто публікацією книжок в Росії. Ця «культурна експансія» взагалі не дотикається російської політики щодо України — такою експансією стала би публікація книжки «Кримський вузол». Але очевидно, що така публікація неможлива.

А якщо суто в тому, щоб доносити до російської публіки український продукт на якихось виключно культурних засадах, як антитезу до риторики «неповносправности» української культури… знову-таки, це не ті книжки. І така спроба — це вже комплекс меншовартости.

 

Юстина Довбуш, журналіст-фрілансер у Zbruc.eu, пише, що її новина про співпрацю «Видавництва Старого Лева» із російським МІФом шокувала, так само як шокувало й виправдання ВСЛ.

— На сайті російського видавництва МИФ чи російських онлайн-книгарнях ніде і близько не зазначається, що це український продукт. (Заради справедливості зазначимо, що на сайті видавництва МІФ є посилання на сторінку з розгорнутими даними про авторів книжок «Я так чую» і «Я так бачу», де, зокрема, вказується на те, що вони з України. — прим. авт.)

З річницею Революції, курва… Ех, от якби Порошенко і Зеленський знали таке словосполучення як «культурна експансія», то теж могли б не закривати бізнес в Росії, ну бо і шо, шо війна — культура вища за неї.

 

Богдан Юрочко, мудрець зі Львова, з притаманною йому іронією написав:

— «Нам важливо показувати, що український культурний продукт, а саме пісенний, — самодостатній і конкурентноздатний на всіх ринках. Популяризувати українську пісню — це добре. Популяризувати українську культуру — добре. І на ворожій території також. Така культурна боротьба і пропаганда. Ми не співаємо російські пісні і не популяризуємо їх. Натомість хочемо, щоб українську пісню знали і визнавали скрізь, як і нашу державу», — заявили продюсери Марув, Таїсії Повалій і Олега Винниках.

Насправді це заявило моє улюблене «Видавництво Старого Лева», тільки «пісні» замінило на «книжки».

Люди, всратися — це нормально, в цьому нема нічого страшного, це цілковито в людській природі. Я, он, взагалі майстер спорту зі всирання. Але ж дайте дупля, як смішно звучать такі виправдання!

 

Є й такі, кому це сподобалось. Як-от Катерині Аврамчук, керівнику відділу маркетингових комунікацій інтернет-магазину Yakaboo:

— Клас! Щойно тримала в руках книжки «Аґрафки» в російському перекладі, які вийшли у видавництві МИФ. І знаю, що в цих книг вже дуже багато перекладів. І це прекрасно — українська літературна експансія на Схід.

До речі, львівське видавництво вже не вперше реалізовує проекти в Росії за часів війни. Так, інтернет-видання Zaxid.net нагадало, що в 2018 році «Видавництво Старого Лева» продало права на видання дитячих книжок львівської письменниці Галини Вдовиченко російському видавництву «АСТ». Але тоді це не викликало такого збурення серед українців, як тепер.

А що ви, дорогі читачі, думаєте з приводу всього цього? Візьміть участь в опитуванні.

x

Рекомендуємо

Підозра Садовому, приватизація санаторію, російські пригоди «Видавництва Старого Лева», успіх Кривецького. Підсумки з Василем Скрібою #4

Огляд подій тижня у Львові, 18-22 листопада 2019