Прибуток
Віталій Грабар розповів Василю Хомину в ексклюзивному інтерв’ю агенції «Контент Маркетинг» все, що він думає про медіа, фотоконтент і інтеграцію фотоагентства в соцмережі. Дізнайтесь, що думає знаний фоторепортер і співзасновник фотоагенства LUFA про революційний фотоконтент, як боротися з крадіжками в інтернеті, для чого фотоагентству сторінка на Facebook і що слід пам’ятати, коли використовуєш у рекламі голе тіло.
— Давай спочатку про сьогодення. Силовики на Майдані, а потім і бойовики у Криму доволі агресивно реагували на людей із фотокамерами. Чому так?
— Думаю, у багатьох з них є установка, що ЗМІ брешуть. Фотографи переважно працюють на ЗМІ. От тому і таке ставлення. Крім того, деякі фотографи зловживали «широким кутом» і знімали крупним планом з близької відстані. Це не тільки під час подій на Майдані, це й раніше було. Коли стоїть той же «Беркут» чи міліція, і коли ти людині об’єктив в лоба пхаєш, ну, то людині не комфортно, навіть суто психологічно. От це все — «преса бреше», тицяння об’єктивом в обличчя — нашарувалось, і у листопаді-грудні вилилось у відкриту агресію відносно фотографів і преси в цілому.
— Яка з фотографій з Майдану тебе зачепила найбільше?
— Є такі, які мені сподобались більше за інші, але я б зараз не хотів їх виокремлювати. Тяжко сказати, яка фотографія стала таким собі символом Майдану.
— Всі пам’ятаємо вражаючі світлини Майдану Незалежності, зняті з висоти. А ти серед іншого займаєшся аерофотозйомкою. Є на неї зараз попит?
— Аерофотозйомка — своєрідна послуга, вона розрахована на професіоналів. Є різні методи зйомки: з гелікоптера, з безпілотних апаратів (дронів), з параплана з мотором. Кожен з них має свої обмеження. Ми би в агентстві категорично не брались за аерофотозйомку над людьми з використанням «безпілотника». Найкраще знімати з гелікоптера. Але таку зйомку замовляють нечасто — коли потрібно зняти об’єкт з висоти, щоб мати про нього загальне уявлення.
“Найкраще знімати з гелікоптера”.
— Колись на журфаці викладачі повчали студентів, що демонстрація у мас-медіа закривавлених, понівечених людських тіл — це ознака «африканської журналістики». В українських медіа, насамперед в онлайн, було чимало моторошних фотографій з Майдану. На Твою думку, це було виправдано?
— Я вважаю, публікувати чи не публікувати, потрібно вирішувати залежно від ситуації. З точки зору документації правильно, що це знімали. З точки зору публікації… ну, правда така. Тут вже не йдеться про те, щоб захистити читача чи глядача, адже йде інформаційна війна. З одного боку кажуть, що все добре. З іншого заперечують: «Як добре? От, дивіться, на фотографіях, на відео видно, що зовсім по-інакшому справи складаються!». Можливо, цього всього і не було б, якби сторони мали рівний доступ до поширення інформації. А коли починається маніпуляція, коли з однієї сторони інформація повністю замовчується… Хоча, мені здається, наші медіа надто не зловживали такими кадрами, не давали їх виключно для кліків чи для тиражу.
— Як революція позначилась на ринку фотопослуг?
— Компанії переглянули свої бюджети. Якщо були бюджети, розраховані на зйомки промо, то у цей період вони були використані підприємствами по-іншому. Ну, якби не до фотографій, коли треба допомогти фінансово протесту. Тож частину грошей віддавали на Майдан. Гроші, призначені на корпоративні святкування наприкінці грудня, переспрямовувались на важливіші речі.
— Розкажи трохи про ваше дітище, фотоагенства LUFA. З якою метою ви його створювали?
— Коли ми тільки запускали агентство, ми намагались працювати як інформагентство, агентство фоторепортажів, відповідно, сайт у нас був, по-перше, майданчиком, де ми демонстрували своє портфоліо, а по-друге, ми постійно оновлювали його новими репортажами, щоб наші партнери із ЗМІ бачили, як ми працюємо.
Згодом ми більше перейшли на роботу під замовлення. Нема сенсу знімати все підряд, створювати щось на зразок інтернет-магазину і постійно його оновлювати. Зараз ми працюємо за розсилкою. Включаємо у розсилку наших партнерів, і вони собі витягують ті фотографії, які їм потрібні.
— Як ви просуваєте сайт в інтернеті?
— Шоб аж так — то ні. Наші послуги досить специфічні, і масовість, як показав досвід, великого результату не дає. Це як «Фейсбук» — є клієнти, а є лайки. Від лайків можна тішитися, а клієнти приносять гроші. Розглядати фотографії цікаво всім, але людей, які можуть бути клієнтом фотоагентства, дуже небагато. Ми не «Кока-Кола».
“Це як «Фейсбук»: є клієнти, а є лайки. Лайками можна тішитися, а клієнти приносять гроші”.
— От у вас є та ж таки аерофотозйомка. Цілком можливо, хтось шукає в інтернеті таку послугу, а вашого сайта у топі видачі гугла нема…
— Вона багатьом цікава, поки не дізнаються ціну. (Усміхається)
— Сильно потерпаєте від крадіжок фотографій?
До того вже треба спокійно ставитись. Треба бути готовим: якщо ти десь в інтернеті виклав фотографію, то її хтось стягне. Не хочеш, щоб стягували – не викладаєш.
— Пам’ятаю, у вас був оригінальний рекламний хід: ви робили фотоволпейпери з календариком на кожен місяць. Чому перестали цим займатись?
— Такий спосіб розкрутки, на наш погляд, мало кому був цікавий. Люди трохи стягували ті шпалери, ставили їх собі на робочий стіл, але віддачі якоїсь ми не побачили. Багато організацій такі «волпейпери» роблять. Є «волпейпер», на ньому календарик, і вже є якась імовірність, що у когось він буде на робочому столі принаймні місяць назва організації, яка його зробила, миготітиме перед очима. Тобто організації роблять їх з метою власної популяризації. Є ще некомерційна мета: якщо є добра фотографія, можна показати, як добру фотографію можна застосувати на якихось речах, хоч би й на десктопі.
— У вас на Facebook майже півтори тисячі шанувальників. Яке завдання ви собі ставили, коли створювали там свою сторінку?
— Фейсбук — це популярність. Ми подумали, що він сприятиме популяризації нашої роботи в мережі.
— У вас є окрема людина, яка займається тією сторінкою?
— Ні, окремо визначеної людини немає. У нас не настільки велика редакція, щоб дозволити собі чіткий поділ праці. Хто вільний, той і закидає на «Фейсбук» щось нове. От, Оля (дружина В.Грабара. – прим. Авт.) закидає, я закидаю.
— За яким приципом обираєте, що саме постити? Складаєте контент-план?
— Не те, щоб у нас був якийсь план ведення сторінки на «Фейсбуці». Ми намагаємося керуватись здоровим глуздом — постимо те, що самі б хотіли бачити у своїй френд-стрічці. Ми не ставимо мільйон різних статусів на день, щоб не дратувати людей. Розважальних картинок не ставимо. Постимо якісь наші новини. Популяризуємо жанр фоторепортажу і документальну фотографію. Показуємо, якою вона може бути.
Нам не надто важливо, щоб у нашої сторінки було багато шанувальників. Хай їх краще буде у десять разів менше, але це будуть професіонали, що займаються фотографією.
— Як ви нарощували кількість «френдів»?
— Якихось спеціальних речей не робили. Кількість шанувальників збільшується хвилями, часто після того, як публікуємо репортажі з якихось акцій чи фестивалів. Логічно, що учасники фестивалів, коли бачать, що їх фотографують, потім шукають, де були фотографії опубліковані. Знаходять нас, тиснуть кнопку «Вподобати» і отримують наші оновлення. Я взагалі сприймаю так, що натиск на «лайк» — це не стільки свідчення, що людина має добрі наміри до агентства, скільки те, що вона не проти отримувати наші оновлення.
«Лайк» — це не стільки свідчення добрих намірів, скільки підтвердження, що людина не проти отримувати наші оновлення”.
Ми не робимо якихось там псевдо-кроків, щоб шанувальників стало більше. Майже не робили розіграшів. Одного разу, коли назбиралось 1000 «френдів» на сторінці, запропонували двом чи трьом людям (не знали, хто саме з них став 1000-им) це відмітити.
— Як більд-редактор як ставишся до використання виданнями фотоконтенту із соцмереж без дозволу? От, наприклад, зараз інтернетом ширяться фотографії доньки нового генпрокурора Олега Махніцького…
— Якщо видання позиціонує себе як ЗМІ, яке займається журналістськими розслідуваннями, ну, то всі методи підходять. Окрім відверто кримінальних. З іншого боку, якщо так подумати: коли людина розміщує в інтернеті сама про себе інформацію, свої фотографії, вона має бути свідомою того, що цю інформацію, фотографії можуть використати, у тому числі й не на її користь.
“Треба переживати не за ті фотографії, які виклали в мережу, а за ті, які в мережу не викладені, але зберігаються у когось на комп’ютері”.
У законі про авторські і суміжні права написано, що фотографію можна використовувати без згоди, але потрібно вказати ім’я, прізвище автора або його псевдонім. Виняток — коли автор заборонив використання фотографій спеціальним способом. Тобто це така хитра річ.
По-моєму, треба переживати не за ті фотографії, які виклали в мережу, а за ті, які в мережу не викладені, але зберігаються у когось на комп’ютері.
— Ти не боїшся, що у недалекому майбутньому професійні фотографи залишаться без замовлень, оскільки зараз практично кожен, хто має цифровий фотоапарат чи камеру на мобільному, генерує фотоконтент?
— Нічого страшного. Тут одна незручність: коли знімаєш на вулиці у натовпі і готуєшся упіймати хороший кадр, раптом перед тобою з’являється п’ять телефонів. Всі фотографують. (Усміхається) Але це класно, що все настільки розвинулось. На цифрових камерах легко вчитися фотографувати, бо ти відразу бачиш результат. Більше людей отримали можливість займатись фотографією. Раніше вважали, що, коли стане багато «мильниць» чи телефонів з камерами, стане важче працювати професійним фотографам. Трошки часу минуло і важче не стало, деяким, навпаки, легше.
“Коли знімаєш на вулиці у натовпі і готуєшся упіймати хороший кадр, перед тобою з’являється п’ять телефонів. Всі фотографують”.
Якщо йдеться про комерційну фотографію, то замовник зміг пересвідчитись, що фотограф у деяких випадках просто незамінний. Здавалось би, що там такого — купив цифровий фотоапарат, встановив автоматичний режим і фотографуєш собі. От, замовник бере фотографує і бачить, що не виходить так, як він собі уявляв. Йому бракує знань. Тож він звертається до фахового фотографа.
— Які помилки найчастіше допускають фотографи-аматори?
— Вони зазвичай не звертають увагу на задній план. А він на фотографії дуже сильний, багато про що може розказати. Ще одне — кадрування. Така річ як неправильна експозиція чи різкість… тут зараз важко помилитись, бо є автофокус, автоматичний експозамір.
Найпоширеніша помилка початківця — фотографія не цікава.
— Моніториш ринок? Які останні тренди у сфері рекламної фотографії?
— Комерційна фотографія, рекламна, носить зараз швидше інформативний характер. Іміджева відійшла дещо на другий план. От, ми робили зйомку трамвая «Електрон» для концерну «Електрон». Раніше «Електрон» трамваїв не випускав. Перед нами стояло завдання показати, що є такий об’єкт, поінформувати потенційних замовників про його особливості, які у нього є позитиви.
— Як ти ставишся до використання у рекламі зображення оголеної натури?
— Це діє. Привертає увагу. Але все, знову ж таки, залежить від фотографії. Межа, за якою оголена натура виглядає неестетично, дуже тонка.
Довідка:
Віталій Грабар працював більд-редактором у газетах «Поступ», «Львівська газета», «Газета по-львівськи». Його роботи публікували, з-поміж інших, Rzecz Pospolita, Gazeta Wyborcza, Newsweek Polska, Chicago Tribune.
Переможець багатьох фотоконкурсів.
Веде у Львові курси фотографії для початківців.
Читайте також:
