Мій дім — моя фортеця. Цей зачовганий вислів уже й не знати як давно став уживатися не лише стосовно власної дво- чи триповерхової невеличкої вілли десь у Лисиничах, а й щодо просторої двокімнатної квартири неподалік від Оперного театру. Теж власної. Але що робити тому, хто не має власного помешкання і змушений постійно його винаймати? Тут доводиться не говорити, а платити. Скільки?..
Винаймають квартири різні люди — і з різною метою. У ході невеличкого розслідування дізнаєшся, що квартиру ві Львові бажають винайняти не лише «для сім’ї», а й «для іноземців» чи «для солідних клієнтів». Останні вимагають, щоби помешкання насамперед було після тотального євроремонту, з «крутими» меблями, телефоном без блокіратора й, звісно ж, у центрі міста, і щоб з вікна відкривався чудовий краєвид.
Є охочі винайняти квартиру під офіс. Один із таких офісів розташований у будинку, де я мешкаю. Щодня біля його дверей тупцюють чужі люди. Найцікавіше, що ніхто з сусідів досі так і не знає напевне, чим у тому офісі займаються, бо клієнти дуже заможні, переважно — жінки. Через те сусіди вирішили, що у тому офісі нелегально проводяться аборти панянкам, які несанкціоновано «залетіли».
Коли є попит, є й пропозиція. А пропонується різне, тож є з чого вибирати. Хочеш — однокімнатна квартира в районі Сихова — хоча й без холодильника, зате у нормальному стані, з телефоном, меблями, середній поверх. За 400 доларів США у місяць (плюс плата за телефон і світло) — і це умовно «твоє». Не бажаєш? Тоді є місцина у центрі. Чотирикімнатні апартаменти з телефоном, антикварними меблями, сигналізацією, а ще — з охороною… Рента такого «гніздечка» — 1300 дол./міс. Пересічному галичанинові, який би хотів перебратися у західноукраїнську столицю, про таке й мріяти зась.
Звичайно, останній приклад був спробою епатувати. Зазвичай же ціна на найману квартиру коливається біля 35-40 дол./міс. Хоча є винятки: усе залежить від району, стану квартири й того, чим її «нафаршировано». Це ж, як сказав би знавець дедуктивного методу Шерлок Холмс, елементарно.
Досвідчені винаймачі помешкань кажуть, що краще за все винаймати квартиру без посередників. Себто мати справу безпосередньо з власником. Хоча б через те, що так буде дешевше. А коли власник виявиться співчутливою людиною, то навіть може вдатися сторгуватися з ним до ціни, меншої за початкову на 5-10 дол.
Винайняти квартиру можна й через посередника. Зараз у Львові є кілька десятків фірм, що спеціалізуються у галузі винайму помешкань. В одній із них мене спробували переконати, що все ж таки краще мати справою з фірмою-посередником: «Вам вигідніше буде, тому що ми працюємо під замовлення клієнта. Ви лише вказуєте, що вам потрібно: скільки кімнат, який район, на яку суму орієнтуєтеся, що має бути в квартирі. І можете собі два-три дні займатися своїми проблемами, ходити на роботу, а ми вам шукаємо те, що ви замовляли». У просторі газетних оголошень такі фірми дуже легко зауважити: якщо під декількома пропозиціями є той самий телефон — це «воно».
Бувалі квартиронаймачі запевняють, що найкращий спосіб знайти необхідну квартиру — дати оголошення в газету. Під час оглядин квартири погляд досвідченого клієнта у першу чергу фіксує її стан: чи чиста, чи охайна і доглянута, як давно в ній був ремонт тощо. Не завадить звернути увагу на господарів квартири. Порядні на перший погляд, вони не завжди є такими насправді. Не варто давати завдатку більше, ніж за 2 чи 3 місяці. Щоби застрахувати себе від неприємностей і непорядності власника, доцільно укласти з ним угоду, в якій було би вказано, хто прописаний у квартирі, номер ордеру на неї, що у ній є з більш-менш цінних речей, хто винаймає тощо. А для більшої певності завірити цю угоду в нотаріуса.
Проте це — теорія, на практиці ж порядність як власника, так і клієнта вимірюється чесним словом. Про яку угоду може бути мова, коли власник, здаючи квартиру, зовсім не бажає «світитися» перед податківцями? Але це вже тема для іншої публікації.
(Троян І. Винайняти квартиру у Львові // Поступ. — 2000. — 4 берез.)