Сьогодні останній день роботи знаменитого львівського ринку «Добробут». У понеділок, 13 лютого, його закриють. Випадково дізнавшись про це від знайомої літньої пані, яка регулярно скуплялась там продуктами, кореспондент «Прибутку» відправився на «Добробут», щоб на місці пересвідчитись, чи це правда, і якщо так — зафіксувати, що відбувалось на ринку напередодні закриття, дізнатись, що буде на його місці.
Львів’яни називають «Добробут» ринком за звичкою, а взагалі-то це торговий центр. Розташований він позаду Драмтеатру Заньковецької, від нього рукою подати до Львівської опери. Його історія бере початок ще в 1990-х роках. На ділянці, де постав, спочатку нібито збирались збудувати готель під назвою «Золотий Лев». У свої кращі часи «Добробут» складався з торгових павільйонів, де продавали все від одягу і до дитячих іграшок, продуктового ринку та кіосків з найрізноманітнішим крамом. Саме на «Добробут» автор в студентські роки ходив, щоб купити собі джинси, куртку, взуття. Тут був широкий вибір товарів і більш-менш прийнятні ціни. До певної міри це навіть був модний ринок, тому сюди тягнулись покупці різного рівня заможності, і різного віку.
Проте приблизно з середини 2010-х років, за моїми спостереженням, зірка «Добробуту» стала закочуватись. Мабуть, не останню роль в цьому відіграло відкриття у Львові низки модернових торгових і торгово-розважальних центрів, які перетягнули на себе велику частину покупців. Клієнтів на «Добробуті» суттєво поменшало. Особливо рідко тут можна було побачити молодь.
На початку 2022 року стало відомо, що керівництво ринку вирішило знести павільйони у верхній частині, оскільки, як тоді пояснив журналістам його директор Олексій Винник, через пандемію не було охочих орендувати там торгові місця. У вересні в пресі проскочила інформація про сутички працівників «Добробуту» із муніципалами, коли комунальники за рішенням виконкому прийшли демонтувати браму позаду ринку.
І ось вчора дізнаюсь, що ринок закривають, а торгівцям запропонували переміститись на вул. Гайдамацьку. Попри вихідний, швидко збираюсь і біжу, щоб побачити все на власні очі і розповісти читачам «Прибутку».
*
При вході на «Добробут» насамперед бачу нагадування, що вже зовсім скоро День святого Валентина — повітряні кульки у вигляді сердець і написами I Love You. На жовтих воротах хтось скотчем приклеїв папір, текст на якому сповіщає, що з 13 лютого 2023 року продуктовий ринок та палатки з павільйонами закриваються на ремонт, залишиться працювати лише промисловий ринок.
Перед сходами, що раніше вели до верхніх торгових павільйонів, лежить купа неприбраного снігу.
Потріскана фарба на вивісці «Добробуту» вгорі арки.
Зачинені гратчасті двері, перед якими мене зустрічає чорний кіт-сторож. За дверима — нічого, що б вказувало на те, що колись тут вирувала торгівля. Пустка.
*
Між рядами магазинчиків — лише поодинокі покупці.
Відразу кидається у вічі зграйка торгівців, жінок і чоловіків, які стоять назовні і голосно перемовляються поміж собою. Якраз обговорюють закриття «Добробуту».
— То що правда, що ринок закривається? — перепитую в одної з них.
— Так.
— А коли відновить роботу?
— Ніколи. Його тут більше не буде.
Перекинувшись ще кількома словами, дізнаюсь від жіночок, що їхній торговий ряд ще якийсь час працюватиме, але, швидше за все, і його зрештою знесуть. Щойно вони дізнаються, що я журналіст, замовкають, бо, мовляв, не хочуть мати проблем з керівництвом ринку.
*
У закутку, де торгують продуктами, покупців помітно більше. Переважно старші люди. І тут так само розмови про закриття ринку.
Кілька продавчинь, позакладавши руки, спілкуються особливо емоційно. Прислухаюсь.
— …Я тут одна з самих перших, — каже старша жіночка. — Пам’ятаю, як відкриття було. Як був Куйбіда (Василь Куйбіда, мер Львова в 1994-2002 роках. — прим. авт.). Ті стрічки перерізали.
— Але ж Куйбіда нас не зрадив, — додає друга.
— Ну, Куйбіда не зрадив, так.
— А хто ті всі… хімфармзавод, всі заводи попродав?!
Тут в діалог включається третя продавчиня:
— Дівчата, якби ми були на їхньому місці, не знати, ким би були би.
Але друга пані продовжує про своє, про Куйбіду:
— Кажу, в мене товаришка така була, дуже націоналістка, і каже: «От, прийде Куйбіда — ти побачиш, як ми розцвітемо». Ми розквітли. Він всьо продав — всі магазини, підприємства продав. Де він є тепер? (каже то з такою інтонацією, що до кінця не зрозуміло, іронізує вона чи справді захоплена керівництвом Василя Куйбіди).
*
Пані Галина, за її словами, 26 років торгувала на «Добробуті» молочкою. Приємна сива пані в окулярах. Йшла, тягнучи за собою торбу на коліщатках і по дорозі прощалась з усіма продавчинями. Зупинив її вже на виході з ринку.
Розповідає, що починала торгувати молокопродуктами ще з землі, стояла там, де трамвай повертає з Богдана Хмельницького на площу Князя Осмомисла.
— Потім поставили базар. Всі були задоволені, дехто все одно втікав, дехто з задоволенням шурував на базар, бо було вигідно. Тому що все-таки продавати з землі… Тут було краще. Їздила трохи сюди.
— Звідки саме приїжджали?
— З Кам’янка-Бузького району. Так що я вже постарілася, базару нема, і корова тоже, певно, скоро піде, і я, напевно, піду (на очі пані Галині накочуються сльози, її голос тремтить. — прим. авт.).
— Я чув, що вам наче пропонували місце на Гайдамацькій…
— Там глухий район. Все-таки було б добре, якби був десь тут якийсь кутик, щоб село собі мало. Тому що, по-перше, тут є зупинки: на Краківський людям йти далеко, на Галицький — далеко, а тут собі зайшли. Багато сюди ходило.
— Коли найкращі роки були тут? Отак, що згадуєте їх з приємністю?
— За Юльки (Юлії Тимошенко. – прим. авт.). За Ющенка (і з цими словами на обличчі пані Галини з’являється світла усмішка).
— Тобто 2005-2010 роки приблизно?
— Так-так. Знаєте, я власне жила з того базару. Потім за кожного пана було чимраз, то гірше…
*
Наступна моя співрозмовниця — зовсім молода жінка, яка побажала залишитись неназваною. Їй 25 років, з яких, каже, 20-ть пов’язані з ринком «Добробут». Фактично виросла на ринку, бігала малою поміж столами. Тут торгували овочами ще її батьки, а зараз їхню справу продовжує вона.
— Мені дуже обідно, що це так зараз сталося, ще й під час війни — що це все закривається.
— Це несподівано було для людей?
— Ну так. Нас попередили за два тижні. Не знаю, нам це все… Дуже складно зараз шукати під час війни роботу.
Далі дізнаюсь від неї, що на місці продуктового ринку збираються збудувати супермаркет «Арсен». І тут згадую, що при вході на «Добробут» бачив оголошення про працевлаштування в «Арсені», але не надав йому значення.
За словами жінки, відкриття супермаркету заплановано на квітень.
— Нам обіцяють якісь там місця в «Арсені», але це дуже там мінімальна зарплата. Обіцяють там сім (тисяч гривень. — прим. авт.), і ще можуть бути відрахування, якщо щось якісь крадіжки. Це не дуже хороші перспективи для нас.
— Скільки дали на збори?
— Тиждень.
Жінка ще розповіла, що павільйони, де колись продавали одяг, нібито мають намір модернізувати і відновити їх роботу у червні, але це не точно.
Ще трохи фотографій “Добробуту”. Для історії
Усі фото — автора
Читайте також: