Головна » Інтерв'ю » Роман Матис: «Нам треба молитися, щоби до нас прийшли більш автоматизовані виробництва і довірили нам збірку чогось складнішого, ніж двокомпонентні сполучення»
Роман Матис, начальник управління інвестиційної політики Львівської облдержадміністрації

Роман Матис: «Нам треба молитися, щоби до нас прийшли більш автоматизовані виробництва і довірили нам збірку чогось складнішого, ніж двокомпонентні сполучення»

Велике інтерв’ю з керівником управління інвестиційної політики Львівської ОДА про те, як на Львівщині залучають іноземні інвестиції

Роман Матис — головний по інвестиціях у Львівській області, він очолює управління інвестиційної політики Львівської облдержадміністрації. Йдучи на інтерв’ю з ним, я очікував побачити типового чиновника в костюмі і при краватці. Натомість мене зустріла людина в спортивній куртці і в кросівках. Першим ділом пан Роман перепросив, що призначив зустріч на суботу, бо він тільки напередодні увечері повернувся з відрядження до Брюсселю. Відтак ми зайшли в затишне кафе поблизу обласної адміністрації і, замовивши на двох чайничок з імбирним чаєм, почали розмову про те, як у Львівській області налагоджена робота із залучення іноземних інвесторів.

— Пане Романе, а з якою метою Ви їздили до Брюсселю?

— Я відвідав Брюссель на запрошення депутатів Європарламенту, з якими вже давніше спілкуюся. Зокрема, я їм презентував власні дослідження у галузі трудової міграції, яка має місце у Львівській області. Я показав людям, що насправді картина під різними кутами зору виглядає по-різному, не така вона вже однозначна. Їх це зацікавило.

Принагідно зробив промоцію Львівської області як майданчика для розміщення бізнесу. Змалював ситуацію у регіоні, розповів, що і як ми робимо, які маємо досягнення, які в нас є можливості для розвитку бізнесу.

Також там зустрічався з бізнесом, який допомагає своїм клієнтам знаходити нові локації для розміщення виробництв чи офісів.

— І що, отримали від тамтешнього бізнесу якийсь фідбек?

— З консалтерами — компаніями, які підбирають для своїх клієнтів кращі локації — ми вже давно працюємо. На цей раз проговорювали уже конкретні речі стосовно аутсорсингу бізнес-процесів. Наприклад, з Deloitte. Їхня людина, яка займається цими питаннями, якраз у Брюсселі знаходиться. Якщо говорити про компанії, які є виробничниками, то їх я наразі просто ознайомив з ситуацією. Можливо, у подальшому це призведе до якихось результатів, але на даному етапі це такий собі посів інформації.

— Ви кажете, що промоціювали Львівщину як майданчик для розміщення бізнесу. Але в одному з своїх попередніх інтерв’ю Ви зазначили, що в області залишилось буквально дві ділянки, де можна розмістити або два великих підприємства, або ж чотири менших…

— Трошки не так. Йдеться не про дві ділянки, а про дві – максимум три локації, де може розміститися підприємство-тисячник, тобто з кількістю працівників від тисячі і більше. Насправді, якщо компанія готова розмістити підприємство-тисячник по-сусідству з існуючими підприємствами-тисячниками, то це не є проблема, вона це може зробити, але в такому випадку вона повинна бути свідома того, що їй доведеться конкурувати за робочу силу. Тобто якщо я говорю про дві-три локації, де я бачу можливість на сьогодні розмістити підприємство-тисячник, я маю на увазі, що у цих локаціях конкуренції за працівників не буде або вона буде дуже низькою. Це моя оцінка з точки зору бізнесу, не чиновника. Бо чиновник би сказав: «Та розміщайте, куди завгодно ставте. Аби побільше!». Я ж, коли спілкуюся з бізнесом, завжди змушений балансувати в аргументації, бо я розумію, що в підсумку це моя репутація, а репутація в бізнесі коштує дорого — це не політика. Я хотів би бути з бізнесом відвертий. Тому я й кажу, що, на мою персональну думку, якби я був на місці бізнесу, то в цих локаціях найлегше з робочою силою, бо там там найнижча конкуренція або вона взагалі відсутня. В інших локаціях теж можливо розміщувати, але тоді я як бізнесмен маю бути морально готовий до того, що буду конкурувати за працівників з уже існуючими великими компаніями або великою кількістю компаній. От так.

— Ясно. Тобто якщо відкривати нове підприємство поруч з уже існуючим великим підприємством, то йому буде важче знайти працівників.

— Працівників ніколи не важко знайти, працівників може бути складно мотивувати, тобто у підприємства рівень можливостей для мотивації є обмежені. Якщо ми говоримо про матеріальну мотивацію, то, наприклад, в бюджеті бізнесу може бути прописано, що максимально допустима оплата праці з виготовлення даної продукції складає 500 євро. І якщо ринок стане йому диктувати, що він повинен платити за роботу, скажемо, 700 євро, то бізнес тоді повинен шукати іншу локацію для розміщення виробництва. Тому тут питання не в тому, що є проблема знайти працівника, а в тому, щоби твої можливості дозволяли тобі мотивувати працівників. Бо насправді ж не лише матеріальна мотивація є основною. Не завжди і не для всіх. Для декого мотиваційними є речі морального порядку, як-от оцінка їхніх досягнень, заслуг і так далі.

— Навіть звичайне людське «Дякую!».

— Так. А для когось перспектива кар’єрного росту буде важливішою, ніж матеріальна мотивація.

Для того, щоби підприємство змогло мотивувати працівників, йому треба мати два важеля: перший — матеріальний, щоб дати достатній рівень матеріальної мотивації, тому що забезпечення базових потреб за пірамідою Маслоу нікуди не дівається, їх потрібно забезпечити; а другий — все решта («безпека», «впевненість у завтрашньому дні», «персональний ріст», «оцінка людини» і т.д.). То от для цього другого важеля в компанії має бути якісний HR-департамент, який би виявляв потреби в працівника, сигналізував керівництву про те, що така-то і така потреба існує для такої-то групи. Якщо в керівництва є можливість цю потребу задовільнити, то ніяких проблем з робочою силою не буде.

Тому, коли я кажу про конкуренцію за працівників, я маю на увазі це. Повірте, людей більш ніж вистачає. Офіційні статистичні дані показують нам 7,7% безробіття в середньому по області. Я статистиці не довіряю з однієї простої причини — офіційні дані є неповні, бо не всі люди зареєстровані як безробітні, багато людей отримують зарплату у конвертах, багато людей частково отримують зарплату в конвертах і так далі. Статистика в даному випадку є лише базою, на яку можна опиратися…

— Наскільки велика, на Вашу думку, різниця між офіційним і реальним безробіттям на Львівщині?

— Дуже велика. Я думаю, у три рази.

— Та Ви що!

— На моє особисте переконання, реальний рівень безробіття, якщо враховувати всіх, хто є на пів-ставки, на чверть ставки, там на одну п’яту ставки (а таких багато!), у нас складає 20-25%. Але в тій цифрі, до речі, немає нічого дивного, тому що якщо поспілкуватися з підприємствами, які шукають локації для розміщення свого бізнесу за кордоном, я маю на увазі наших найближчих сусідів, де ще не було буму виробництва — Болгарію, Румунію, Македонію, Сербію, то в цих країнах показник реального безробіття 20-25% абсолютно реальний і він офіційний. Тобто ми не унікальні. Це не є щось «вау!».

В умовах, коли в тебе 20-25% безробіття, стоїть питання, як замотивувати цих людей йти працювати на тебе, і які в них потреби.

За моїм спостереженням, є три базові групи людей, котрі замотивовані у трудовій міграції за кордон з метою заробітку. Матеріальна мотивація там присутня, але не лише вона одна. Якщо йдеться про людей, в яких мотивація заробити велику суму грошей, бо їм треба житло купити або в них в сім’ї сталася біда, вони напозичали грошей на операцію і тепер змушені віддавати, то ми з ними нічого не зробимо, ми таких ніколи не переконаємо тут залишитися, бо ми не дамо їм можливості уже завтра заробляти 3 000 доларів в місяць. Тому ми їх не беремо до уваги. Але в тій групі людей, для яких важлива матеріальна мотивація, є й такі, які хочуть купити якесь корито на польських бляхах, щоби кататися. А найсмішніша і, перепрошую, найдебільніша, як на мене, мотивація — це заробити грошей на весілля.

— Чому «найдебільніша»?

— Та тому що людина їде працювати півроку для того, щоби потім за один день усе спустити. Я розумію, що вона дістане якийсь «вау!»-ефект, але, мені видається, шість місяців, витрачених, наприклад, на вивчення англійської мови принесли б для її особистої кар’єри більше користі.

— Справді, це вже хтось спостеріг, що бідні люди часто влаштовують більш пишні весілля, аніж люди заможні.

— Абсолютно. Цінності інші. Бідніші хочуть створити видимість своєї успішності. Успішним людям не треба нікому нічого доказувати, вони думають, як інвестувати в себе далі.

Закінчу думку про групи людей за типом мотивації. Окрім тих, що я вже назвав, є ще інші групи. Є група людей, які хочуть відпочити від побуту. Я це називаю «відпочити від дружини або чоловіка». Тобто вони теж їдуть на якийсь там період часу на заробітки, щоби змінити картинку навколо себе, бо їх щось тут дістало.

І ще одна масштабна група — люди, які хочуть побачити світ, але не мають для цього можливості. Переважно це молодь. Молодь тоді купує програму навчання в якомусь коледжі, а по факту працює, щоб заробити на той коледж, і заодно побачити світ.

Якщо зрозуміти всі їхні потреби, з цими групами можна працювати. Причому, легко працювати. Я на сьогодні це вже показав компаніям. Ми ще принагідно вияснили, що у компаній, що працюють на ринку, рівень потенційних трудових мігрантів складає в середньому 8%. Так-от, це, по-перше, це не є критично, тому що будь-який рекрутер скаже, що до 12% оновлення кадрів їх не хвилює, це не є щось страшне. А по-друге, я їм задав запитання: «Чому у вас люди звільняються і їдуть на заробітки, а не їдуть на ваші підприємства виробничі, які знаходяться в інших країнах? Ви ж можете тому, хто хоче заробити на весілля, дати можливість півроку попрацювати за кордоном і заробити на весілля».

— Це які компанії Ви маєте на увазі?

— Усі великі міжнародні компанії, які приводять сюди виробництво, мають більше, ніж один завод. Компанія Fujikura має двадцять два заводи разом з українським. Компанія Bader теж має понад двадцять. ODW-Elektrik має заводи в східноєвропейських країнах. І в них там є вільні місця. Тому я їм казав, що вони могли би організувати процес з трудовою міграцією, дати змогу людям, які хочуть заробити на автомобіль або потребують відпочинку від побуту, чи просто хочуть побачити світ, півроку попрацювати в іншій країні. Якщо ти менеджериш ці процеси, то ти не матимеш проблем з працівниками, бо вони не втрачатимуть кваліфікацію, а тільки підвищуватимуть її, вони будуть задоволені від того, що отримали те, чого потребували в житті; у них виросте лояльність до бренду компанії, вони як спеціалісти будуть рости в тебе на підприємстві, претендуватимуть на більш високі посади і таке інше. Тобто суцільні профіти.

— Компанії до Вас прислухались?

— Так. Компанії роблять такі речі. Наприклад, Bader відправляла своїх працівників в Мексику на запуск виробництва.

— Ух ти!

— Уявляєте, наскільки гоноровою людина звідти повернулася?! Вона тепер може прийти в компанію друзів і сказати: «Я завод в Мексиці запускав!».

Оці всі речі треба завжди враховувати. І роль HR-департаментів всередині компаній в цьому плані є надзвичайно важливою. Без них неможливо. Аутсорсинг зовні нічого не дасть. Я веду до того, що, так, проблема з трудовою міграцією є, але не через те, що у нас все погано, а через те, що ми багато процесів не вловили, не зрозуміли і не навчилися ними керувати, і як тільки ми це зробимо, то з матеріальною мотивацією буде легше працювати.

— Хочу зрозуміти про локації під розміщення заводів-тисячників. Якщо ті дві-три, що залишилися, розберуть, що далі пропонуватимете інвесторам?

— Слава Богу, питання не в землі — питання, наприклад, в якості кадрів, в інфраструктурі, в багатьох речах. З землею все окей. Її більш ніж достатньо на сьогодні для того, щоб розміщувати якісь там виробництва. Я вам скажу, що буде далі. Я свідомий того, що стратегія, якою ми керувалися до цього часу, була короткотермінова і вона себе якраз логічно вичерпала за три роки. Наступна її трансформація — це залучення інвесторів, які потребують кваліфікованої робочої сили. Бо перед тим ми говорили про те, що ми даємо швидку можливість для інвестора, який потребує некваліфікованої робочої сили, але у великій кількості, а він вже сам її навчить, як працювати з його типом виробництва. На сьогодні ж ми більше ведемо дискусії про можливість розміщення виробництв з компаніями, які є більш технологічними, які в своєму виробництві використовують автоматизовані процеси, де потрібно, відповідно, суттєво менше людей — буквально від кількох десятків до двох сотень працівників. Що це означає? Що людина працює на конвеєрних лініях, де більшість робіт виконується автоматично, і завдання людини слідкувати, щоби все працювало правильно. Такий працівник вже має бути більш кваліфікований. Де таких взяти? У нас є два джерела для постачання таких кадрів. По-перше, вищі навчальні заклади, які можуть готувати якісні кадри. Єдине, що, як на мене, на сьогоднішній день потрібно, це модернізація лабораторій і надання можливості проходити практику на виробничих підприємствах. Але підприємства на це радо йдуть, вони тільки «за», як і навчальні заклади. З тим проблем нема.

— Тобто підприємства навіть готові вкладати свої кошти в модернізацію лабораторій у вишах?

— Абсолютно.

І другий момент — це працівники діючих підприємств, які на тих підприємствах уже виросли і вперлися в стелю як професіонали. Прекрасно, коли у людини є можливість професійно рости. От, візьмемо ODW-Elektrik. Це старе підприємство, воно давно працює у Львівській області.

— З 2008 року приблизно.

— Раніше навіть. У цьому році 15 років святкують. Так-от, у них є працівник, який на сьогоднішній день є керівником відділу контролю якості, тобто це людина, від якої залежить якість продукції, яку випускає компанія. Вона особисто відповідає за якість систем заряджання автомобілів BMW серії А або схем запуску у техніці Stihl. А починала ця людина у компанії з позиції маляра-штукатура, який приводив до порядку перший виробничий цех. Закінчивши ремонт цеху, людина прийшла звичайним працівником на лінію зі складання кабельних систем. І протягом цих років як професіонал росла, показувала компанії свою незамінність, отримувала нові умови і, зрештою, виросла до директора.

Але ж ви розумієте, що позиція директора з контролю якості на підприємстві одна, а працівників — більше тисячі. Нехай там буде ще два десятки посад для менеджерів середньої ланки, які зможуть зайняти люди, які ростуть професійно. А що іншим робити? Так-от, коли сюди активно почнуть інвестувати у виробництва ті підприємства, які мають більш автоматизовані процеси і потребують більш кваліфікованої робочої сили, вони, відкривши свої пропозиції по посадах, отримають в якості працівників тих людей, які на діючих підприємствах виросли до якоїсь позиції і не мають перспектив кар’єрного росту. Перед цими людьми відкриються нові можливості. Тим часом, позиції, які вони займали на попередньому підприємстві, зможуть зайняти працівники, які були нижчі від них за рангом. А в самому низу відкриються резерви для некваліфікованих кадрів, які прийдуть на підприємство. Тобто це незворотній процес, він відбуватиметься за будь-яких умов. Питання лише — як швидко. У більш лояльному кліматі бізнесовому це відбудеться швидше, у менш лояльному — довше. І це не мої фантазії. Це пройшли вже інші країни. Пройшов Китай, Польща, чехи пройшли — усі наші більш-менш розвинуті на сьогодні пост-совкові сусіди, тобто країни соціалістичного табору. Вони це вже пройшли. І тому я дуже нервуюся, коли мені починають розказувати про те, що ми все неправильно робимо і треба зразу починати будувати ракети. Це люди просто відірвані від реальності. Нам треба зараз молитися на те, щоби до нас прийшли оці от більш автоматизовані виробництва і довірили нам збірку чогось складнішого, ніж двокомпонентні сполучення; і щоби ті компанії, які прийдуть, почали інвестувати в лабораторії, в яких розвиватимуться нові кадри — і тоді, років за 10-ть, нам повірять, що сюди можна приводити індустрію 4.0, суперскладні виробництва. Можливо, це відбудеться швидше. Це від багатьох чинників залежить.

— Тобто є шанс, що через 10 років на Львівщині випускатимуть смартфони (якщо до того часу їх не замінить який-небудь інший ґаджет)?

— Насправді така можливість могла би існувати і сьогодні, якщо би ми продемонстрували достатню кількість якісно навчених інженерів. Тому що це ключове.

— Це ті спеціалісти, яких ми «вгробили» в 90-х роках.

— Так.

— Як довго чекати на появу на Львівщині перших високоавтоматизованих виробництв?

— А вони вже з’являються. Наприклад, у нас в регіоні почала загосподарьовувати ділянку під виробництво компанія Fixit Group. Це німецький виробник сухих будівельних сумішей під брендом Kreisel. Їм там потрібно буде на виробництві максимум 75 осіб. Там стоятиме довжелезний конвеєр, і завдання людини полягатиме в тому, щоб слідкувати на моніторі за процесом — щоб операції виконувались у правильній послідовності, щоб достатня кількість тих чи інших складових потрапила у суміш. Крапка. Людина не тягатиме там мішки. Ну, вантажники там теж будуть потрібні, але їх буде декілька, і вони кататимуться по території на автонавантажувачах. Незабаром ми зможемо розповісти публічно ще про декілька інвестицій у високотехнологічні виробництва. На даному етапі там ще визначаються з локаціями, певними процесами, і ще не готові про це публічно говорити. Тобто не ми вирішуємо, коли виносити проект на публічність. Так, для чиновників це завжди була хороша нагода пропіаритись — повідомити про нову інвестицію після першої ж зустрічі з потенційним інвестором, коли він, по суті, ще нічого не вирішив. Ми по-інакшому працюємо: до моменту, поки бізнес не скаже «окей, можете це виносити на публіку», ми взагалі ні про що не говоримо.

— Можете бодай привідкрити, в яких галузях ці підприємства працюватимуть?

— Я скажу так: автомобільна галузь буде посилюватися, але з більш складнішими елементами, ніж ті, що присутні на сьогодні. Навіть розглядаються підприємства, які є прямими конкурентами існуючих. Тобто вони все одно не бояться заходити на ринок.

— А не боїтеся, що уже існуючі підприємства від нас втечуть?

— Ні. Вони ж не ставатимуть один біля одного.

Основний момент — ми говоримо про відкриття в області підприємств, які є постачальниками тих, які уже в нас працюють. Тобто у нас, наприклад, більшість логістики для існуючих підприємств знаходиться за кордоном. Ми зараз активно ведемо переговори про те, що логістичні площі у Львівській області потрібно радикально збільшувати. З цією метою проведемо у середині листопада автомобільний форум, на який приїдуть гравці автомотів-сектору зі всієї України і різних країн світу. Ми все-таки думаємо, що на Львівщині буде створено автомобільний кластер, який опікуватиметься питаннями якраз автомобільної галузі.

— Власне, Ви раніше казали, що у 2018 році маєте намір серйозно зайнятись пошуками інвесторів, які займаються «постачанням бізнесів». Чому Ви цього не робили раніше?

— Переговори з компаніями-постачальниками гальмувала дуже проста річ — сплата ПДВ. Вони задавали логічне запитання: «Якщо продукція, виготовлена з нашого продукту, не реалізовується в Україні, а в кінцевому підсумку покидає її межі, чому ми повинні платити ПДВ?». Я не називатиму компанію, а лише озвучу їхні цифри. От, вони так прикидували, що їм, щоби збудувати завод, треба приблизно 15 млн євро. Ще 100 млн євро їм треба заінвестували в сировину, з яких сплатити 20 млн євро ПДВ. Так, через півроку чи через три місяці, коли продукція, вироблена з їхньої сировини, виїде за межі країни, їм ПДВ повернуть. Потім виготовлятиметься нова продукція, тобто виходить, що вони на весь час своєї бізнес-діяльності дають 20% від свого обороту завезеної сировини покористуватися державі Україна. «20% — це, на хвилиночку, навіть більше, ніж вартість нашого заводу, — казали вони. — Яка логіка нам це робити, якщо, наприклад, в Румунії ми у таких схемах не сплачуємо ПДВ, бо це є повністю експортна операція?!».

І тому, коли ми почали говорити, що треба сюди затягувати постачальників, то українські підприємства, які вже тут присутні, перші були проти, тому що їм тоді доведеться займатися ПДВ. А так вони на давальницькій схемі цього не роблять. Сировина зайшла — продукт вийшов. Тому ми собі поставили за завдання цей кейс розібрати і це зайняло, на жаль, аж цілий рік. Але на сьогодні ми маємо рішення, підписане всіма інституціями — Міністерством фінансів, Міністерством економіки, Державною фіскальною службою, Митною службою України про те, що схема, запропонована нами, обласною адміністрацією, є абсолютно законною і, дійсно, в режимі митного складу продукція може перебувати на території України і всі підприємства-учасники виробничого процесу не сплачують ПДВ.

Тепер ми маємо аргумент повернутися до діалогу з компаніями, які є постачальниками сировини, про те, що, от, ми вирішили цю проблему, у нас є офіційний висновок, що це так може працювати, тож вам не треба платити ПДВ. Ми тепер на зовсім іншій переговорній позиції.

— Тобто їх на сьогодні ніщо не стримує?

— По суті, ні.

— Що ще Ви зробили для того, щоб інвесторам було тут комфортніше?

— Та ми постійно щось робимо. Завжди з’являються якісь бюрократичні бар’єри, які доводиться усувати. Якщо говорити про комфорт інвестора, то найсуттєвіша новація — це відділ супроводу інвестицій. Це частина нашої команди, яка постійно працює над тим, щоби проблеми будь-якого характеру в інвестора вирішувались максимально швидко, без корупційної складової та інших перепон. Це дає нам можливість отримувати в підсумку адвокацію з боку діючих компаній перед потенційними інвесторами. Бо якщо потенційний інвестор у них запитає, як тут насправді, вони скажуть: «У нас нема проблем. Якщо якісь проблеми виникають, їх в максимально стислі терміни вирішують». Для нас це дуже важливо, бо бізнес ніколи не повірить чиновнику так, як повірить бізнесу.

— Що зараз найбільше турбує інвесторів? Податкова їх не чіпає?

— Не чіпає. Є певного роду процеси, де завжди виникають якісь запитання. Бо типові процеси у нас вже відпрацьовані і вони відбуваються досить швидко. Найскладніше — це нетипові якісь задачі, які з’являються у процесі реалізації підприємством якогось проекту. Візьмемо банальну ситуацію: підприємство захотіло розширитися чи збудувати нове виробництво, для цього потрібна земельна ділянка в певній конкретній локації, з прив’язкою до якоїсь дороги абощо. І от, залежно від того, в межах населеного пункту чи за межами населеного пункту знаходиться та ділянка, там зовсім різна дорожня карта малюється, тому що різні інституції приймають рішення стосовно того, як передавати цю ділянку. Якщо це місцева ділянка, то через аукціон, якщо державна — можна просто розпорядженням голови ОДА її виділити. Якщо це сільськогосподарська земля — один процес, якщо земля промислового призначення — інший процес. Дуже багато нюансів виникає, які раніше зазвичай затягували процедуру надовго, і там от, власне, виникали можливості для всіляких поборів, типу, «о, дайте пару гривень — ми швидше зробимо той дозвіл» або ще щось.

Зараз в мене п’ять людей працює з CRM-системою над кожним інвестпроектом. Перш ніж починати роботу над проектом, фахівець малює дорожню карту зі всіма учасниками процесу, з відповідними службами — Держгеокадастром, департаметом архітектури і містобудування і так далі. З’ясовує, чи є на ділянці необхідні інженерні мережі, електроенергія, газ. Вказує в дорожній карті чіткі дедлайни для виконання тих чи інших процесів, причому, найкоротші — якщо закон передбачає від 14 до 30 днів, то, значить, вказується 14 днів. Відтак цей працівник кожен день, приходячи на роботу, вмикає комп’ютер і дивиться, що вже зроблено по кожному 20+ підприємств, які він супроводжує. Ми на сьогодні на рівні обласної адміністрації супроводжуємо, в середньому, 120-150 об’єктів, переважно найбільші. В цілому по області їх близько 700, просто малий і середній бізнес — різні там стоматкабінети, аптеки — ми передаємо на супровід відповідальним особам в районах і містах обласного підпорядкування.

— Скільки інвестицій Вам вдалося залучити в область з 2016 року?

— Я не можу вам сказати цифру. Вона є, та статистика, я її просто не підбивав ніколи. Принципово не підбивав, тому що мій перший робочий день почався з того, що професійні чиновники мене запитали: «Ну, пане Матис, розкажіть нам, скільки інвестицій в цьому році ви плануєте залучити?». Я тоді їм задав зустрічне запитання: «А скажіть мені, будь ласка, чому ви рахуєте інвестиції в грошах? Яка логіка?» — «Ну, якось так завжди рахували». Кажу: «Так от я особисто вважаю, що моїми основними KPI повинні бути два показника — нові робочі місця і рівень оплати праці». Пізніше деякі чиновники усвідомили важливість цих месиджів і теж їх почали використовувати. Бо насправді ефективність залучення інвестицій на даному етапі не сумою грошей повинна мірятись. Поясню, чому.

Коли ти запитуєш підприємства, яка буде інвестиція у виробництво, підприємство рахує вартість земельної ділянки, вартість будівництва об’єкту, вартість обладнання, сервісні витрати на початок пошуку працівників, і називає тобі суму. Так-от, в цій сумі Україна чи Львівська область заробляє лише в певних випадках. Земельна ділянка — окей, це в плюс для місцевого бюджету чи для приватного власника (але в будь-якому разі це гроші в економіку України). Якщо буде залучений місцевий підрядник до будівельних робіт, проектних робіт і так далі — це теж гроші в економіку України. Якщо буде будуватися з будівельних матеріалів, які присутні на українському ринку, то це теж плюс. Але не завжди так буває, бо дехто хоче якісь спеціальні технології і їх привозить. Та найдорожча частина виробництва зазвичай це обладнання, і от воно приїжджає з-за кордону і з цієї інвестиції нічого не сплачується.

— Інвестор це обладнання не розмитнює?

— Якщо це нове обладнання, існує пільга на розмитнення інвестиційного внеску. Якщо це обладнання заходить як інвестиційний внесок, то мито не сплачується. Тому який нам інтерес рахувати інвестиції грошима?!

Таким чином, якби я зловив золоту рибку і вона мене запитала, яке моє бажання виконати — отримати на даному етапі інвестора з сумою інвестицій 50 млн євро чи з сумою 5 млн євро, за умови, що вони в підсумку випускають той самий продукт, в тій самій кількості і за той самий період часу, я виберу того, який інвестує 5 млн євро. Пояснюю, чому. Справа в тому, що в інвестиції за 50 млн євро буде купа дорожезного обладнання і там 100 робочих місць в результаті, а в інвестиції за 5 млн євро буде обладнання по-мінімуму і багато ручних операцій, і в підсумку 2000 робочих місць. Так, не всім мій підхід подобається, бо він ніби псує статистику, але регіону він дає значно більше, ніж просто чиїсь пораховані гроші.

— Гаразд, скажіть тоді, скільки робочих місць було створено на Львівщині за той час, що Ви очолюєте управління інвестполітики?

— За 2018 рік не скажу, тому що ми не рахували. Але їх буде значно менше, ніж в попередній період, і це логічно, ну бо не можна весь час по висхідній рухатись. А 2016-2017 роки ми рахували і це було більше 140 компаній і понад 20 000 робочих місць. Підсумки 2018-го підіб’ємо ближче до кінця І-го кварталу 2019 року.

— Тобто Ви вже на 1/5 виконали власний план зі створення нових робочих місць. Бачив, Ви навіть створили хештег #100000робочихмісць

— Для міста Львова! Це ми про різні речі говоримо. Понад 20 000 робочих місць за 2016-2017 роки — це конкретні робочі місця, уже створені на конкретних виробництвах, відкритих у Львівській області. Проект 100 000 нових робочих місць у місті Львові стосується галузі аутсорсингу бізнес-процесів. Логіка наступна: я, вивчивши питання інвестможливостей галузі аутсорсингу бізнес-процесів, зрозумів, що це величезна ніша для глобальних компаній. Це процеси, які не потребують географічної прив’язки. Це великий потенціал, який вже використала Польща, де в цій галузі на сьогодні працює більше 700 тис. людей. Тільки в одному Кракові — близько 70 тис. працівників. Тому я почав працювати, зокрема з компаніями з великої аудиторської четвірки — PricewaterhouseCoopers, Deloitte, Ernst&Young, KPMG. До речі, відкриття у Львові сервіс-центру PwC — це є один з перших результатів цієї роботи. Вони зараз стартували з 350 працівниками, з яких на сьогодні в районі 100 уже найняли, а в приватних розмовах мені заявили, що протягом двох років планують збільшитися до 1000. Тобто оці от чотири компанії зараз активно пропрацьовують тему розвитку шер-сервіс-бізнесу в Україні у Львівській області, насамперед у місті Львові. І, власне, одним з пунктів мого візиту в Брюссель була штаб-квартира Deloitte, і я там побачив, що є розуміння того, що в проміжку 5-8 років тільки в галузі BPO ми можемо створити 20-25 тис. робочих місць. Але тут є одне «але». ІТ-аутсорсинг — це є невеличка частинка галузі аутсорсингу бізнес-процесів. Тому що аутсорситься майже все. У світі великі компанії займаються тільки тим, що є їхньою безпосередньою спеціалізацією — решту процесів, не пов’язаних з їхньою спеціалізацією, вони стараються віддавати на аутсорс, аутстаф. Навіть працівників набирають в лізинг.

— У мене знайомий працював у Львові в компанії, яка робила електронні версії New York Times для «читалок» Kindle…

— Так, і це теж аутсорс. А Nasdaq?! На сьогодні частина його офісу працює у Львові. От оце майбутнє міста Львова! У нас є 125 тисяч студентів вищих навчальних закладів, ми щороку маємо до 26 тисяч випускників — це і є той кадровий резерв, який потребує цей вид бізнесу. Тому я й кажу, що, якщо хтось цим буде займатися, ми в стані створити у Львові 20-25 тисяч нових робочих місць в BPO. Особисто я маю намір цим займатись, незалежно від того, буду я чиновником чи ні.

Мультиплікатор у випадку аутсорсингових бізнес-процесів точно такий самий, як в ІТ-галузі. ІТ-кластер недавно опублікував своє дослідження, згідно з яким одне робоче місце в ІТ-галузі створює 2,7 — до 3-х робочих місць в суміжних галузях. В BPO ті самі цифри. Тому, якщо помножимо 20-25 тисяч робочих місць на цей показник, то отримаємо ті самі 100 000 робочих місць для львів’ян в суміжних галузях.

— Як цю ідею сприйняли в управлінні інвестицій Львівської міськради?

— Чесно кажучи, не знаю. Я не консультуюся з містом, що робити з цими планами. Але я про них говорю публічно, і якщо місто рухатиметься теж в цьому фарватері, це буде плюс. Але на сьогодні нема такого, що ми проводимо з ними якісь наради і обговорюємо це. Це є моя конструкція, яку я сконструював і займаюся її просуванням.

— А в Ратуші взагалі займаються залученням нових інвесторів? Чи вони розслабились, досягнувши успіхів в ІТ і туризмі?

— Моя позиція, що саме так і є. Насправді ІТ розвивається незалежно від чиновників. ІТ розвивається, тому що воно має можливість розвиватись. Туризм, так, розвивався завдяки ініціативі чиновників, підтримка чиновників справді була. Але на сьогодні це так само самодостатня галузь, там вже чиновники мало на що впливають.

— Ви кажете, що в будь-якому випадку, навіть якщо перестанете бути чиновником, продовжите працювати на те, щоб у Львові створити ті 20-25 тис. робочих місць в галузі BPO. Поясніть, що Вас так мотивує? Який Вам інтерес цим займатись?

— Інтерес дуже простий. Я за купу років своєї бізнес-активності отримував чимало пропозицій змінити місце проживання, роботу і таке інше. Я їх не приймав, окрім одного єдиного разу. Мені найкомфортніше жити в місті Львові. Тим паче, з нинішньою можливістю пересуватися світом за допомогою літаків — слава Богу, у нас є аеропорт. До речі, я вважаю, що аеропорт — це взагалі найкраще, що могло статися з містом Львовом в контексті Євро-2012. Ми маємо можливість комунікувати з усім світом, я зі Львова можу за годину двадцять долетіти в Мюнхен, зустрітися там з баварським бізнесом і презентувати йому можливості нашого регіону. Так само можу зі Львова в Китай полетіти, через Мюнхен. Ніщо мене не обмежує. Для чого мені жити десь там, якщо мені добре тут, в середовищі, комфортному для мене мовно і культурно?! Мені комфортно тут робити бізнес — тому що я однозначно не хочу померти чиновником. Це не моя мета — сидіти на державній службі все життя. Я прийшов з бізнесу і я знаю, що у бізнесі набагато комфортніше і цікавіше, і можливості інші. Тут у мене є ряд обмежень, таких як відсутність бюджетів на якісну роботу і неможливість залучати ті бюджети зі сторони. Хтось жартував, що було б добре, щоби чиновнику, який займається залученням інвестицій, платили відсоток від суми залучених інвестицій…

— Я про це якраз і хотів запитати — чи отримуєте Ви винагороду за те, що залучите більше інвестицій? Вас за це преміюють?

— У нас є преміювання, але воно не прив’язано до інвестицій, воно є для того, щоби просто витягнути рівень оплати праці хоч на якийсь пристойний рівень для людей, які в нас працюють. У моєму бюро всі, хто працюють, це абсолютно нові люди, молодь, і матеріальна мотивація для них на даному етапі не є найважливішою. Для них важливо набратися досвіду, те, що вони причетні до реально важливих справ. Людині, яка тільки закінчила університет, багато важить, що їй довіряють брати участь у крутому проекті, бачити, які є від реалізації цього проекту наслідки для економіки регіону. Це не просто ходити на роботу з 9-ї до 6-ї.

Тому в нас питання відсутності матеріальної мотивації, скажемо так, дискутабельне. Особисто моя мотивація — щоб тут був бізнес, щоб його було багато, щоби економіка регіону була розвинена. Тому що я коли-небудь туди ж повернуся, в бізнес. Насправді, коли я прийняв рішення піти на державну службу, то я сам собі це рішення й продав. Тому що я написав був стратегію, презентував її губернатору, кажу: «Користуйтеся!». А він каже: «Круто! Але нема кому це робити. Йди на державну службу». Я тоді подумав, а нащо воно мені?! І тільки пізніше я прийшов до того, що якщо я цього не зроблю, той, хто цю стратегію написав і знає, як це зробити, то ніхто цього не зробить. Чи буде тут якийсь бізнес? Чи буде тут якийсь результат? Не впевнений. І от це була мотивація, чому я пішов реалізовувати те, що я знаю, вмію, довести до ситуації, щоб тут було все окей з точки зору економіки, і в підсумку було комфортно бізнесменам, у тому числі мені, і так само моїм дітям, які, я сподіваюся, теж залишаться у Львові. Я патріот, скажемо так. Хоча я не є корінний львів’янин, я народився у Львівській області. Я бачив багато міст, і в кожного з них є свої переваги (приїжджаєш у Брюссель — там одні переваги, приїжджаєш у Прагу — там інші переваги), але, зрештою, ти маєш мати рідне місто, в якому тобі комфортно перебувати основний час, де твоя сім’я, будинок, зона комфорту, де твоє хобі. Ми, українці, в тому плані інакші за американців, які можуть знятися і перенестися кудись, — інший менталітет.

— А що в нас з російськими інвестиціями? Росіяни продовжують інвестувати у Львівську область?

— Ні-ні, я принципово не працюю з російськими компаніями. Це неможливо.

— Можливо, спостерігався відтік російських інвестицій з області?

— Я не готовий відповісти на це запитання, бо це питання статистики фінансової. Її найпростіше і найефективніше отримати в ДФС, що ми завжди і робимо в таких випадках. Чи був якийсь відтік капіталу? Не знаю. Але я вам скажу так: російському бізнесу тут не комфортно, тому він всіляко намагається мімікрувати там під світовий чи європейський бізнес, чи ще інший, аби тільки його не ідентифікували з Росією.

— А можливо таке, що російські інвестиції сюди заходять, просто в обхід Вас?

— Будьмо відверті, росіяни свідомі того, що з ними тут ніхто не хоче контактувати. Насправді російський бізнес на сьогодні дуже зацікавлений в Україні, особливо той російський бізнес, який боїться свого майбутнього в Росії і розглядає можливість потихеньку звідти втекти — я про це маю інформацію від спілкування з представниками бізнес-середовища. Але в них нема такої можливості, бо, з одного боку, їх тут не сприймають, а з іншого, вони бояться це декларувати там. Тому російський бізнес не робить різких кроків в бік розвитку в Україні, бо це не сприйняли б там і точно їх би не зрозуміли тут. Псевдоросійський бізнес — можливо. Але опосередковано.

— Розкажіть, будь ласка, у чому полягає робота керівника управління інвестиційної політики ЛОДА? Чим Вам доводиться займатись?

— Моя робота полягає в тому, щоби: перше — виступати головним комунікатором з потенційними інвесторами від обласної адміністрації, бути людиною, яка може їм допомогти з організацією бізнесу тут, у регіоні; і друге — це виступати людиною, яка може гарантувати працюючому бізнесу, що їхні інтереси будуть постійно захищені. Мовою бізнесу це називається One stop shop для інвестора, тобто одне місце, куди він може прийти зі своїми проблемами, запитаннями, за консультацією, за порадою, за прогнозом. Я можу дати інвестору різного роду готові рішення, починаючи з банального — коли вони вперше приїжджають до нас, я з ними ділюся своїми суб’єктивними оцінками топ-10 готелів, де вони можуть поселитися, і шорт-листом з топ-10 ресторанів міста Львова.

— Як відбувається налагодження контакту з потенційним інвестором?

— Найефективніша комунікація відбувається, коли тебе рекомендують або тобі рекомендують людину. Тоді між вами більш довірливі стосунки. Бо так от на вулиці когось зловити дуже складно. Звичайно, можливо все, але в такому разі це займе більше часу, щоб дійти до певного рішення.

— Тобто якщо до Вас прийде інвестор «з вулиці» і скаже, що хоче реалізувати в області інвестпроект, Ви його серйозного не сприймете?

— Ні-ні, не так — це у нього не буде довіри до мене. Моделюємо ситуацію: компанія вирішує збільшити своє виробництво і доходить до висновку, що найкращим ринком для цього є Україна, Львівська область. Вона там нікого не знає, не знає, з ким комунікувати. Тому приймає рішення, що, напевно, найрозумнішим кроком буде комунікувати з представником місцевої влади, відповідальним за інвестиції. Або, в ідеалі, з губернатором чи там з міським головою. І от, вони приходять до тебе як до людини, яка є не останньою в області і з якою можна контактувати. А от далі результат залежатиме від того, наскільки ти викличеш в інвесторів довірливі стосунки, наскільки вони особисто тобі почнуть довіряти. Це коли «з вулиці» приходять. І цей процес сам по собі довший, бо це перевірки з їхнього боку, чи ти говориш правду, і багато ще інших нюансів.

Зовсім інша справа, якщо тебе інвестору хтось порекомендує. Наприклад, цього тижня у мене відбулася зустріч, під час якої людина, якій довіряє інвестор, представила мене йому як людину, якій можна довіряти, бо в неї є досвід спілкування зі мною, ми досягли якихось результатів і таке інше. Тому я й кажу, що в бізнесі репутація коштує набагато більше, ніж в політиці.

— Як проходить перша зустріч з потенційним інвестором? З повідомлень прес-служби Львівської ОДА складається враження, що це такий собі сухий офіціоз, «паркет» — зустріч відбулася в конференц-залі, інвестори з перекладачем сидять по один бік стола, представники влади області — по інший, вони обмінялися інформацією про інвестиційні можливості Львівщини та загальними фразами про бажання інвестувати в певні галузі господарства…

— Найефективніший контакт — це коли він пов’язаний з рілейшиншіп менеджмент, тобто коли присутні особисті контакти. Зрештою, мені легко комунікувати з бізнесом в силу свого досвіду. 16 років перед тим я займався бізнесом, консультував великий іноземний та український бізнес в Україні в галузі маркетингу і комунікацій. У мене є знайомства, зв’язки, тобто є люди, які мене можуть порекомендувати бізнесу як людину, якій можна довіряти, незважаючи на мій теперішній статус не-бізнесмена. Тобто моє бізнесове минуле викликає в інвесторів більшу довіру, бо я з ними з ходу починаю говорити їхньою мовою. Для мене не проблема прийти до них на зустріч так, як оце сьогодні до вас, у кросівках, — ми завжди знайдемо спільну мову. Для того мені не треба виконувати ритуальні танці з бубнами з поважним виглядом, щоб мене сприймали серйозно. Більше того, частіше краще сприйняття є в неофіційних ситуаціях, коли ми спілкуємось про серйозні і важливі речі за келихом вина, сигарою чи навіть у спортзалі. З одним інвестором ми обговорювали можливість залучення інвестиційного фонду в його проект, при тому займаючись у спортзалі. Від офіціозу мало толку. Для мене головне — результат. Сидячи за бокалом вина з потенційним інвестором, ти теж можеш отримувати результат, хоче здається, що ти ніби дурницями займаєшся.

— Так, але є ризик, що в медіа напишуть: «О, ми бачили Матиса в ресторані в робочий час»…

— До речі, коли я був в Європарламенті, ми пішли обідати і депутат запитує: «Яке вино п’ємо — біле чи червоне?». Я здивувався: «А тут що, можна?». Він каже: «Ну так. Я розумію, що в інших країнах, якщо політик під час робочого дня вживає алкоголь, то це сенсація для ЗМІ. В Європарламенті — no broblemo, біле, червоне». Тож ми замовили пляшку білого вина на чотири особи і пообідали, випивши по бокальчику вина. Для них це не є проблема, вони працюють. Під час обіду їм було цікаво послухати, що взагалі відбувається в Україні. Це теж певного роду дипломатична робота, бо це формує картинку, що люди говорять зсередини, які проблеми дійсно існують, а які надумані, де російська пропаганда спрацювала в західних медіа.

— Чи є якісь прикмети, за якими Ви можете заздалегідь визначити, серйозно налаштований інвестор вкласти сюди гроші чи він всього-лиш цікавиться?

— Нема. У мене товариш, який керує представництвом однієї з великих фірм в Україні, проводив аудит їхніх торгових представників і цікавився у менеджерів з продажу, як вони оцінюють потенційних покупців, чи є в них певні методи визначення потенційного покупця. Найцікавіша відповідь була в одної людини, яка сказала: «Я, коли зайшов чоловік, подивився на його мешти і зрозумів, що він нічого купувати не буде, то для нього буде задорого». На що мій знайомий сказав: «Ви ніколи не можете знати ситуацію до кінця, виходячи з ваших оціночних маркерів. Тому ви завжди, незалежно від того, що вам видається, повинні відпрацьовувати свою позицію по-максимуму». Тому, навіть якщо ви думаєте, що це не потенційний інвестор, ви повинні викластися так, ніби це потенційний інвестор. Тільки такий підхід дає результат. Це ж вічна історія — що людину сприймають за одягом, а проводжають за розумом. Ти ніколи не знаєш до кінця, з ким ти маєш справу. Якось я зайшов в салон Rolls Royce. Я точно не виглядав на потенційного покупця Rolls Royce, бо все-таки потенційні покупці Rolls Royce трохи смугліші, з бородами, у характерному арабському вбранні. Як мінімум. А як максимум — за ними ще ходить купа прислуги. От. А я — простий українець, який говорить англійською. Я просто підійшов і почав оглядати автомобіль з простої цікавості. Так-от, менеджер провів мені повноцінну екскурсію по усіх точках, визначених маркетинговим відділом: розказав про ручну роботу з формування стелі в автомобілі, яка імітує зоряне небо, відкрив кожну шуфлядку, показав асортимент елементів з дерева, які можна вибрати, тканини, дав посидіти в автомобілі, розповів про програмне забезпечення, показав усі функції, якими ти можеш скористатися. Я не купив Rolls Royce, але, повірте мені, я зараз купити Rolls Royce можу з набагатою більшою ймовірністю, аніж якби він того не зробив. І якщо у мене коли-небудь виникне можливість і я захочу купити дорогий автомобіль з розряду Rolls Royce, то я вже лояльний до цього бренду.

Так само і з інвесторами. Навіть якщо це не потенційний інвестор, це потенційний носій інформації. Якщо я його «заряджу», він піде в бізнес-середовище і розказуватиме: «Я не буду інвестувати, але якщо у вас є потреба інвестувати, то я знаю такого класного чувака — можу познайомити». Тому я завжди відпрацьовую на всі сто.

— Як саме Ви «продаєте» інвестору можливості Львівської області? На чому акцентуєте його увагу?

— Маркетинг територій — це моє хобі, яке зараз стало роботою. Мова йде про маркетинг якихось локацій з певною метою. Це може бути продаж туристичних місць, продаж конкретної області, міста і так далі. І, власне, стратегія «Львівщина — фабрика Європи», яку я написав, якраз і була маркетингом території, у ній викладено кілька простих переваг області для інвестування. Це, зокрема, три ключові чинники, які на сьогодні шукає бізнес — доступна сировина, доступний енергетичний ресурс і доступна робоча сила. Але є ще четверта перевага, на яку я звертаю увагу, — це наше географічне розташування. Я кажу інвесторам, що для роботи з європейськими ринками Львівщина є найкомфортнішою, бо з Львівської області до європейських ринків один — максимум два трак-дні. Найдалі Португалія — 2 трак-дні. І вони ці можливості мають зараз і можуть ними скористатись.

Зараз до цих чотирьох переваг ми додаємо ще й п’яту — кваліфіковану робочу силу, яку ми за пару років виховали на існуючих підприємствах і випускаємо з університетів. До цього ще додається не на словах, а на ділі діюча система супроводу інвестицій. От з усім цим ми зараз йдемо до інвесторів. Це все зрозуміло, тут нема нічого надзвичайно складного. На початках для когось це виглядало смішно, казали: «Що, дешева робоча сила? Будете продавати українців за копійки!». Ні! Ми, використовуючи доступну робочу силу як аргументацію, паралельно до бізнесу доводимо інформацію, що не можна бути скупими, тому що матимете проблеми з працівниками. Платіть достойно. Платіть конкуретно. Платіть в логічних відхиленнях від того, що ви платите в сусідніх країнах за таку ж роботу. Так, у перший рік роботи ми в публічній площині говорили, що на підприємствах з іноземними інвестиціями для некваліфікованого працівника мінімум повинен бути еквівалентом 200 євро на руки, у 2017-му — 300 євро, в 2018-му — 400. І в двох попередніх роках ми на ці цифри виходили. В 2018 році вже багато підприємств платять близько 400 євро в еквіваленті на руки. Тобто тут не було такої позиції, що платіть якомога менше, в нас народу валом, ні, ми конкурентні, але це тимчасове явище.

— З інвесторами із яких країн працювати простіше, а з якими складніше?

— Простіше з тими, хто має уявлення про Україну. Хто ніколи не був тут і знає про Україну, в кращому випадку, із засобів масової інформації в своїй країні, то з тими найважче, бо їм треба дуже багато всього пояснити, розповісти, відкрити очі на багато нюансів. З тими, хто знають, що таке Україна, нема необхідності обговорювати очевидні для тебе речі, і от в цьому сенсі з ними простіше.

— Якими із реалізованих у Львівській області інвестпроектів Ви пишаєтеся?

— Усіма. Ні, не так. Знаєте, взагалі я вважаю, що найкращий проект — це команда, яку я зібрав. Тому що якраз завдяки їй і вдалося досягти таких результатів. Так, я генерую ідеї, задаю цілі і показує вектор, виступаю головним продавцем і комунікатором, але є дуже багато роботи, яку треба зробити, і її роблять ті люди, які на сьогодні працюють у мене в управлінні інвестиційної політики.

— Скільки їх?

— Зараз одна вакансія, тому дев’ять. А так — десять.

— Що Вам найбільше подобається в своїй роботі?

— Я б уточнив це питання — що мені подобається у своїй роботі чиновника. Це важливий акцент. Мені найбільше подобається, що я не відірваний від спілкування з бізнес-середовищем, тобто я продовжую спілкуватися з колом тих людей, з якими я все життя спілкувався. Ми з ними говоримо однією мовою, говоримо про зрозумілі всім речі. Мені подобається, що моя посада, дозволяє мені бути якомога менш дотичним до бюрократії.

— Чим закінчилась історія з перемовинами з IKEA, про які Ви розповідали на початку року?

— Процеси йдуть. Ми познайомили IKEA з кількома підприємствами області, які займаються виробництвом тут на місці і продемонстрували продукцію, яку вони виробляють. Причому, деякі з них, як виявилось, уже виробляють для IKEA, просто через компанії-посередники в Європі. Для них то було відкриття. Я думаю, що найближчим часом будуть публічні заявки про те, що компанії напряму почали працювати з IKEA.

— 1-2 листопада у Львові в черговий раз пройде Міжнародний економічний форум. Чи допомагає він у залученні інвестицій в область?

— Такого характеру заходи потрібні з політичної точки зору, бо ми на них можемо обговорити якісь загальні питання і задати інформаційні вектори. Міжнародний економічний форум — це широкий майданчик для дискусій. Він збирає багато учасників. У нас на «Арені Львів» зала розрахована на 1200 людей, і попередні два роки вона була повністю забита. Цього року очікуємо не менше.

Ще коли я тільки почав ним займатися, то я придумав, що перший день Форуму буде такий загальнополітичний, де ми озвучуємо чотири важливі вектори, обговорюємо їх; а другий день — це вже такі більш спеціалізовані заходи, організацією яких займаються відповідні департаменти (паливно-енергетичного комплексу, інфраструктури і т.д.). Це такий цілий спрут, велика конструкція, яка задає тон для всіх інших, менш масштабних, вузькоспеціалізованих заходів, які відбуваються в області упродовж року. У нас же ще відбувається форум автомобільної галузі, форум деревообробки. Ми проводимо бізнес-дні певної країни. Наприклад, у січні я їздив в Мюнхен презентувати потенціал Львівського регіону баварському бізнесу, і всім настільки сподобалось, що ми в той же день домовились про зустрічний візит баварського бізнесу на Львівщину. 22 червня ми провели День баварського бізнесу, куди запросили компанії з німецьким капіталом, які вже працюють в області, щоб вони поділились досвідом. Чиновники, зі свого боку, розповіли про те, яка підтримка бізнесу надається. Під час вечері поспілкувалися уже в неформальній обстановці.

Підсумовуючи, хочу сказати, що ми не нав’язуємось інвесторам. Ми не ходимо і не кажемо: «От, у нас є такі проекти — заінвестуйте». Це шлях в нікуди. Так з одним інвестиційним проектом можна проноситися все життя і не отримати результату. Тому ми почали пропонувати можливості області — те все, про що я згадував раніше. А інвестор вже вирішує, що йому з цим робити, скористатись можливістю чи ні. Оць це дає результат!

Фото: lviv.solydarnist.org

Читайте також: 

– Павло Шеремета: «Львівщина робить великі успіхи. Напевно, найбільші в країні»

– Віктор Галасюк: «Треба зробити залучення масштабних інвестицій в Україну не винятком, а правилом»

– Андрій Новак: «Дефолт — це не трагедія»

– Роман Филипів: «XVIII Міжнародний економічний форум у Львові — це буде дійсно безпрецедентний захід»

 

x

Рекомендуємо

Роман Матис

Підозрюваний у розкраданні гуманітарки львівський підприємець заговорив

Львівський підприємець, колишній начальник управління інвестиційної політики Львівської ОДА Роман Матис вперше ...