Андрій Садовий розповів «ДІЛУ», що витратив на вибори 243 тис. грн. Тепер він збирається позбутися свого бізнесу. Передасть в управління акції ТРК «Люкс» і газети «Поступ».
— Пане Садовий, ви зрештою стали міським головою Львова. Що ви зараз відчуваєте?
— Колосальну відповідальність. Я її відчуваю дуже сильно, оскільки коли виходжу на вулицю, складно пройти 100 метрів — підходять люди, уже дають поради, накази, що як зробити, а я не можу їм пояснити, що ще не приступив до виконання своїх обов’язків.
— Чим нинішні мерські вибори у Львові відрізнялись від виборів-2002?
— Моя точка зору може бути недостатньо об’єктивною. Про це, напевно, краще запитувати тих, хто аналізує ці процеси. Мені було приємно, що за час цієї виборчої кампанії у мене було дуже багато зустрічей. Я став краще розуміти потреби людей. Разом з тим було багато бруду, але вибори уже закінчились, і ми повинні працювати. Моя задача на сьогодні — консолідувати громаду. Ми повинні бути усі разом, єдині — і депутатський корпус, і міський голова, і мешканці Львова. І робити Львів лідером України.
— У скільки вам обійшлася перемога у грошовому еквіваленті?
— У 243 тис. грн. Це той виборчий фонд, який я витратив на вибори.
— Попередній міський голова Любомир Буняк, коли його попросили прокоментувати результати цих виборів, сказав, що «мером став авантюрист». Ви схильні до авантюр?
— Знаєте, під час попередніх виборів я уже у третій чи в половині четвертої ночі подзвонив по телефону панові Буняку і привітав його з перемогою. Я вважаю, так треба робити — потрібно вміти прийняти поразку. Я не ображаюсь на нього за ці слова. На мою думку, деякі люди просто ще перебувають в виборчому процесі, і тому так висловлюються.
— Які помилки в управлінні містом були допущені за останні чотири роки?
— Великою проблемою стала втрата довіри громади до міської влади. І ця довіра втрачалась з кожним днем. Тому моє завдання цю довіру відновити. Міський голова повинен давати приклад, бути вимогливим, перш за все до себе, і вже потім вимагати того ж від інших.
— Ви не боїтеся, що це та інші завдання не вдасться реалізувати у зв’язку з необхідністю займатися поточними проблемами міста?
— Грамотний розподіл повноважень у команді дає можливість уникати «завалювання». Дороги, освітлення, прибирання вулиць — це те, що потрібно зробити в першу чергу. Елементарний порядок навести. Відтак налагодження системи управління. Щоб почала працювати виконавча гілка влади, повинен бути жорсткий виконавчий і фінансовий контроль над нею.
Другий блок — осінньо-зимовий період, опалювальний сезон. Ми повинні до нього нормально підготуватись, щоби у Львові не було Алчевська №2. І надзавдання — це створення нових робочих місць.
Робота! Але якщо інвестор приходить у Львів і хоче будувати завод, то він запитує: «А де мені його будувати? А покажіть мені, будь ласка, ділянку». Львів до цього поки що не готовий. Тут до інвесторів завжди ставились надно формально, і в зв’язку з цим дуже багато інвесторів, які хотіли вкладати гроші у Львів, але не отримавши підтримки, йшли в інші міста — в Івано-Франківськ, Харків, Донецьк. Я б хотів, щоби між громадою і владою була довіра. Коли вона є, тоді появляється довіра до міста в цілому, тоді в місто починають вкладати гроші.
— Якось це все абстрактно — відновлення довіри. Як саме ви збираєтеся її відновлювати?
— Максимальною публічністю. Щоб люди бачили, що усі призначення відбуваються публічно, що закупівлі, тендери, будь-які операції з бюджетними коштами прозорі і їм зрозумілі. Тому я буду активно співпрацювати зі ЗМІ, оскільки вони більш близькі до людей, і вони швидше доносять людям всю інформацію. Тобто коли ви бачите, що вас не обманюють, у вас тоді є довіра. Коли ж вам не дають жодної інформації, коли тримають вас в тумані, ну, тоді у вас з’являється підозра. Ця підозра з час переростає у параною і так далі.
— Якби вам і на цей раз не вдалось перемогти, чим би ви тоді займались, адже, як відомо, перед виборами ви фактично позбулись від основної частини свого бізнесу?
— Якщо я собі ставлю завдання перемогти, я перемагаю.
— То, отже, в 2002 році ви такого завдання не ставили?
— Тоді були інші реалії. Я тоді йшов з рівнем довіри дуже невисоким, і ця підтримка, яку я отримав на виборах 2002 року — 51 324 голоси, — це був успіх для мене.
— Що із колишнього бізнесу ви собі залишили?
— Я акціонер ТРК «Люкс», і всі ці акції я передам в управління, щоби не мати до них стосунку. Щоби вони мене не рухали, а я — їх.
— Лише «Люкс»?
— У всіх інших проектах я був менеджером, найманою людиною.
— А «Поступ» хіба не ваша газета?
— У «Поступу» складна структура управління, оскільки його заснував Інститут розвитку міста, який свого часу був заснований громадською організацією. Я там просто один із учасників громадської організації. «Поступ» також буде переданий в управління.
— Ця газета зарекомендувала себе як опозиційна до міського керівництва, і цікаво, як на неї вплине ваш прихід у міськраду…
— Буде змодельована ситуація, коли газета буде передана в управління людям, які зможуть зробити її максимально об’єктивною. Щоби не було упередженості.
— Що тепер буде з вашою організацією «Самопоміч»?
— Буде працювати дуже довго, оскільки всі проблеми Львова не вирішуються в одну мить. Те, що стосується досвіду прийому громадян в «Самопомочі», — я заберу це з собою в міську раду.
— Будете використовувати його в системі «єдиних вікон»?
— Бачите, у «єдиного вікна» є проблема — людина приходить, залишає документ. Потім їй кажуть: «Ви неправильно написали, виправте» або щось таке. А повинно бути так: ви приходите з проблемою, і людина, яка вас обслуговує, зобов’язана стати на ваше місце, зрозуміти вашу проблему і пояснити, що робити, куди йти. І не вимагати від вас, щоби ви самі ходили і шукали довідки. Якщо людина звертається в вищу інстанцію міста, то місто повинне цей процес організувати і дати людині грамотну відповідь. Так це повинно працювати.
— За останні декілька місяців у Львові суттєво загострилася криміногенна ситуація — убивство Сенчука, підпал начальника управління транспорту Вовчака, незрозуміла смерть кандидата у мери Федоришина, нещодавній збройний напад на міліціонера… Що ви збираєтеся з цим робити як новий мер?
— Міліціонерам треба допомагати і треба з них запитувати. Я під час виборів поїздив по усіх районних відділках міліції, спілкувався з міліцейським керівництвом, вивчав проблеми і зараз буду готувати, власне, пропозиції стосовно більш активної співпраці. Недалекий час, коли міліція буде розділена — коли та частина, яка займається кримінальними злочинами, буде під державою, а муніципальна — під місцевим керівництвом. Це покращить ситуацію, оскільки, фінансуючи міліцію, ми зможемо з неї вимагати.
Але й сьогодні є форми впливу на роботу міліції. Наприклад, міліція просить виділити землю під будівництво житла для своїх співробітників. Місто йде назустріч, але слідкує, щоби ці квартири дістались не генералітету, а простим робітникам. Відповідно, коли рядовий міліціонер знає, що за 10 років роботи отримає квартиру, він буде набагато відповідальніше працювати. Це все достатньо просто. Але чомусь в місті до цих пір ніхто так не працював.
— Ви згадали про землю. При Любомирові Буняку у Львові стали активно продавати землю через аукціони. Ви маєте намір продовжити цю практику?
— Відчуження землі відбуватиметься публічно і відкрито. Розумієте, земельні аукціони можна проводити відкрито, але при цьому вони будуть непрозорими. У нас на всіх аукціонах де-факто перемогала одна структура, яка приймала участь в аукціонах через різні підставні фірми. Буняк же це знав! Він спеціально створював такі умови. Я не допущу, щоби в нас була монополія.
Сьогодні Львів займає останні місця в Україні за темпами житлового будівництва. Але будувати треба в нових районах, а не забудовувати місця відпочинку львів’ян. У нас була останнім часом негативна практика, коли будувалось житло на місці дитячих садочків, майданчиків, у скверах, парках — це нонсенс. Так, звичайно, коли ти будуєш в елітному районі, де підведені всі комунікації, то ціна за метр квадратний там буде більше $1000, і ти заробляєш 300-400% на цьому. Це абсурд! Я розумію, коли заробляють 20-25%. Це нормально. Тому ми будемо скеровувати будівельників в нові мікрорайони, щоби вони їх освоювали, і щоби люди потім могли це житло купити, так-як зараз ціна на житло у Львові дорівнює цінам у Варшаві.
— У Львова завжди були проблеми у контактах з Києвом. Як ви плануєте вирішити цю проблему?
— Львів за останні 100 років був у п’яти різних країнах, і кожен раз прекрасно співпрацював зі столицею тої країни, в складі якої перебував. За час незалежності співпраця припинилась. Є лише фантазії про співпрацю. І винен в цьому саме Львів, оскільки не давав необхідних імпульсів. На сьогодні у мене прекрасні стосунки з прем’єр-міністром Єхануровим, з міністром Кабміну, із заступником керівника Секретаріату президента Іваном Васюником. Крім того, ми маємо багато львів’ян-депутатів у різних фракціях.
— Ви готові співпрацювати з усіма…
— Звичайно.
— Але невідомо, чи всі готові співпрацювати з вами. Звідки ви очікуєте найбільшого спротиву?
— Є певні групи, які паразитують на Львові. Згадайте Львів у 90-му році і Львів сьогодні. Де майно? Воно що, розчинилося? Ні! Воно з однієї форми перейшло в іншу, і ці люди на цьому успішно жити 15 років. І вони хочуть далі паразитувати, тому для них Садовий, дійсно, як кістка у горлі. Вони будуть створювати проблеми. Але ми будемо вище цих проблем.
(«ДІЛО» №130 від 11 травня 2006 р.)