Головна » Інтерв'ю » Перше ексклюзивне інтерв’ю Зеника Євроремонта
Зеник Євроремонт

Перше ексклюзивне інтерв’ю Зеника Євроремонта

«Не обов’язково їхати в Європу, щоб заробляти такі гроші, як там»

Із Зеником Євроремонтом кореспондент «Прибутку» зустрівся 26 листопада. То якраз було Івана, празник, а тому знаменитий на весь «Фейсбук» майстер не працював і мав змогу приділити трохи свого вільного часу для інтерв’ю.

— Пане Зенику, насамперед пропоную визначитись, як звертатимемось один до одного — на «ви» чи на «ти»?

— Зі свого ремонтного досвіду я зрозумів, що при спілкуванні має бути певна відстань. Майстер і замовник повинні говорити на “Ви”, це ставить всіх в рівні офіційні рамки: той робить то, той робить сьо. А «ти» — дуже по-панібратськи, а це означає, що замовники можуть вилізти на голову. Чи майстри. Тому краще на «ви».

— Цікаво, чим ви заробляєте на життя, якщо весь час, судячи з постів на «Фейсбуці», «віддихаєте»?

— Не можна сказати, що віддихаємо. Ми дотримуємось заповідей, отже, діємо по Закону Божому, а той, хто діє по Закону Божому, ніколи голодний не лишиться, і він собі якесь зернятко десь знайде.

А якщо серйозно, то доводиться деколи грішити, направду.

— Таки потайки робите ремонти?

— (Сміється.)

— Гаразд, не хочете відповідати, ваше право. Як любите проводити дозвілля?

— З думками про роботу, звісно. Але День святий святкую, як написано в Біблії. В залежності від обставин: є свята, де треба до церкви йти, є свята, де просто не можна нічого робити, — то сиджу, нічого не роблю, серіальчики дивлюсь.

— А, ясно. Бо складається враження, ніби постійно випиваєте…

— Нє. Ну, та деколи собі дозволяю, як кожен хороший майстер. Але в міру і не постійно. Не люблю чутись п’яним, то погано впливає на тонус і майстерність

Для майстра дуже важливо знати оцю межу, баланс, і я його дотримуюсь, інакше б не був таким успішним — ви ж бачили, які в мене хороші відгуки (у Зеника Євроремонта на “Фейсбуці” винятково позитивні відгуки, а рейтинг — 5 з 5 балів, на підставі 101 оцінки користувачів. — прим. авт.). Тобто я не ханжа, не кажу, що не п’ю, фу-фу-фу. Але до всього треба підходити з головою — і до роботи, і до відпочинку.

— Книжки читаєте?

— Так. В основному, спеціалізовану літературу. Виключно так для самовдосконалення. Інколи почитую церковний календар.

— Що вас тримає у Львові? Чому ви досі не на заробітках за кордоном?

Чому? Бо це наша Богом дана земля. Є такий міф, що будівельники їдуть на заробітки за кордон і привозять звідти купу бабла. Але ж вони ті гроші тут спускають на свята. І потім знову їдуть заробляти. Насправді ті самі гроші можна заробити тут! Не витрачаючись на житло, на дороге добирання і на їжу. Але є один нюанс: за кордоном ти або працюєш, або вертаєшся додому нити і жаліти себе. Тут ти хочеш і посвяткувати, і з друзями зустрітись, і швидше з роботи додому піти. За кордоном не працюють по 6 годин на день.

Тобто плюс-мінус ті самі гроші можна заробляти і тут, але тут чомусь мозґи працюють інакше — «А чо я маю вкалувати? Шоста година — всьо, їду собі додому». І з тим теж велика проблема: на нашому ринку бракує будівельників, бо всі чогось їдуть в Європу і, знову ж таки, заробляють там ті самі гроші, які могли б заробляти тут, вкалуючи так само, як там.

— І при цьому бути поряд з сім’єю…

— Так-так. Ну, але там, можливо, жінка мозґи не пиляє. І там є менше соблазнів, менше речей, які тебе збивають з робочого настрою. А тут — більше. От і все. Мабуть, тому я нікуди і не їду, — тому що тут можна святкувати. (Сміється.)

— Очевидно, що ви — людина побожна. Як ставитесь до будівництва каплички біля входу на залізничний вокзал у Львові? (Інтерв’ю, нагадаю, записувалось 26 листопада 2019 р., а 28-го стало відомо, що капличку демонтували. — прим. авт.)

Капличка біля входу на залізничний вокзал у Львові

Капличка біля входу на вокзал / Фото: Д. Данилюк

— А що я можу мати проти каплички біля входу на залізничний вокзал? З інженерної точки зору видно, що майстри роблять її якісно, знаючи, що залізниця має гроші і змогу добре оплатити якісну роботу.

(Після цих слів ми з моїм співрозмовником здалися. Далі ламати комедію було несила. Бо ж Зеник Євроремонт — це вигаданий персонаж, якого створив і випустив на широку публіку 15 лютого 2017 року один мій добрий знайомий. Він категорично відмовився розкривати в інтерв’ю свої справжні ім’я та прізвище і погодився на нього виключно на умовах збереження анонімності. Що ж, я дав слово, що не викажу його, і маю свого слова дотримати. Скажу лише, що «батько» Зеника Євроремонта — мій ровесник, львів’янин, в минулому — журналіст, а зараз суміщає роботу дизайнера з написанням текстів, а також педагогічною діяльністю в одному з вищих навчальних закладів Львова.

Тим, хто вперше чує про Зеника Євроремонта і не розуміє, в чому прикол, раджу сходити на його сторінку у «Фейсбук», ознайомитись з декількома постами, після чого повернутись до цього інтерв’ю.

Отож, продовжуємо бесіду, але вже по-серйозному.)

«Зеник Євроремонт — це жарт, який затягнувся»

— Як виникла ідея створити Зеника Євроремонта?

— З життя, так би мовити. З досвіду спілкування з майстрами. Була енна кількість випадків, і один з них став останньою краплею: з водієм машини, яка би мала забрати будівельне сміття, було домовлено заздалегідь, коли він має приїхати, але людина в останній момент згадала, що напередодні має бути празник, і відмовилась. Бо це ж, розумієш, буде празник, а значить, він буде п’яний на наступний день і нікуди не поїде. І це мене сильно вразило — ну, бляха, як так?! Не можу собі уявити, щоб в якійсь ще професії людина сказала, що не вийде на роботу, тому що празник. І от з цього почалось. Це був жарт, звісно, але він потім переріс у церковний календар, і дехто так до нього і ставиться — як до церковного календаря, і там мені уточнення всякі пишуть. А суть же не в тому, що святкують Афанасія і забули про якусь там Марфу, чи щось таке, а в тому, що у той день можна не робити.

— Ти очікував, що Зеник стане настільки популярним? На «Фейсбуці» за ним стежать більше 7 600 людей. Видання «Новоє Врємя» внесло його в топ-19 найкращих українських мемів за всі роки Незалежності…

— Я не вважаю, що сім з половиною тисяч людей — це дуже багато. Я почну відповідати на це запитання трохи здаля.

Я постійно думав над тим, щоб створити жарт, який би був розтягнутий у часі. І неодноразово це намагався зреалізувати: придумував якісь новинні штуки, які не потребували б оперативності. Наприклад, ідея з «Минулорічними новинами». Це ти просто сидиш моніториш новини, вибираєш з них певні і публікуєш відкладеним постингом на ФБ-сторінці, — і через рік просто дивишся на ту новину річної давності і оцінюєш її актуальність: от тоді у всіх срака рвалася від тої новини, а зараз ніхто її і не згадає. Або ж таке: хтось пообіцяв, що щось зробить, а через рік ця новина вилазить і всі згадують, ага, він обіцяв це зробити, а не зробив.

Чи там «Новини з майбутнього». Тобто є ж такі речі, які так чи інакше стануться. Умовно, Зеленський рано чи пізно не буде президентом. І це можна давати у формі новини. Або: «В майбутньому помер Путін». Такі речі може робити одна людина і це може бути успішним.

В майбутньому стало відомо, що президент #РФ Владімір #Путін вмер.#futurnews

Gepostet von Новини з майбутнього am Freitag, 12. Juli 2019

До чого я веду. Зеник не передбачає якоїсь великої аудиторії. Звісно, хотілось би. Але там є кістяк людей, кількість лайків під постами щоразу плюс-мінус однакова. Це реагують люди, які підтримують цю ідею, щось в ній бачать. І це ж я не купував ніякої реклами, не рекламував сторінку практично, нікого не запрошував її лайкнути, додатися. Просто от суто для чистоти експерименту створив. І мене дивує, чому людям це ще не набридло?! Бо вже стільки часу пройшло. Це жарт, який затягнувся. І це мене трохи лякає, тому що рано чи пізно людям набридне і вони перестануть реагувати, бо це вже стане не смішно.

— Що для тебе стало найбільшим відкриттям за ті майже три роки, що існує Зеник Євроремонт?

— Найбільше здивувала пропозиція співпраці від Dodo Socks. Приємно здивувала і я дуже тішуся з того.

— Це бренд Dodo Socks став випускати шкарпетки з Зениковим слоганом «Нині свято! Робити — гріх!». На яких умовах відбувається ця співпраця? Що ти з того маєш?

 

Шкарпетки zenykremont

Шкарпетки від Зеника і Dodo Socks

— Не знаю, наскільки коректно говорити про це детальніше, бо ж мова про гроші, які, фактично, заробляються не мною. Скажімо так, мені вигідно, аби шкарпетки продавались, мені до цього не байдуже. Так що майте на увазі: скоро Миколая, давайте купуйте зениківські супершкарпетки! Кращим подарунком може бути хіба айфон, та й то не факт!

— А ще ж є футболки «Робота в празник — то є гріх». Це теж результат співпраці із кимось чи ти їх виготовляєш самостійно?

— Футболки я робив сам, і це не дуже вдалий досвід. Тому що ці футболки — це ж фактично лінорит. Ліногравюра. Це ручна робота. Воно витискається на пресі. Більше того, то є автолінорит. Тобто це я сам все вибивав на пресі. І воно має доволі високу цінність для фанатів Зеника, але от в плані ужитковості… Зізнаюсь, для мене кожне відправлення футболки адресату супроводжувалося стресом. Дуже боявся, що скажуть «гамно якесь». Тому що всі розраховують, що надрук на футболці має бути такий «красівий», а тут воно «не красіве», і в тій «некрасівості» і фішка — що там є якісь артефакти фарби…

Футболка zenykremont

Саме та футболка від Зеника Євроремонта

Один раз мені футболку повернули. Без пояснень. Може, розмір не підійшов. Я не уточнював. Певно, тому і не уточнював, щоби залишити собі таку «лазєйку», що, типу, не так все страшно. В майбутньому, якщо повертатись до ідеї футболок, то, мабуть, треба буде, дійсно, надрук наносити на плоттері чи термодруком.

— Тобто наразі проект з футболками завершено?

— Так.

— Скільки ти їх зробив, якщо не секрет?

— Кілька десятків.

— Плануєш продавати ще якийсь мерч під брендом Зеника?

— Я думав над цим. Як тільки побачив, що Зеник пішов в народ, то я так собі думаю: гм, так це ж можна цей бренд використовувати, Зеник реально став мемом, треба, поки гаряче, поки є цей хайп, кувати. Це мало б бути не просто так, а узгоджуватись з концепцією, мати свою семантику, тобто в декількох площинах грати. Але, блін, я лінивий, і постійно свято, і, словом, я цього не зробив, а зараз вже не знаю, чи це ще актуально.

— Останнім часом в постах проскакують привітання людей з днями народження від імені Зеника. Ти за це береш гроші?

— Я б хотів сказати, що, так, звісно, це за плату; люди, майте на увазі, що можемо робити «Концерт вітань», це коштує недорого і там бла-бла-бла-бла-бла. Але насправді це не за плату. Це є спосіб якось розбавити доволі одноманітний контент Зеника.

— До речі, про одноманітність. Тобі ще не набридло щодня вигадувати оті от пости про «сьогодні празник — робити гріх»?

— Вигадувати не важко. Звісно, я намагаюсь не повторюватись, але ж це просто привітання — це ж не треба жарти вигадувати. Там взагалі жартів як таких нема. Тобто сам факт Зеника — це жарт, розтягнутий в часі, як я казав.

— Старі, минулорічні привітання, не републікуєш?

— Ні, щоразу пишу нові. Тому що свято кожен раз інше. Навіть якщо це Різдво, то Різдво щороку інше. Ми до Різдва підходимо з різним досвідом, ми самі стаємо іншими. Так само з будь-яким іншим святом.

— Яким бачиш собі подальший розвиток ФБ-сторінки Зеника?

— Та можна якісь картинки ідіотські придумувати, підчіпляти, і якісь там кліпи. Тобто робити це трошки веселим. Але мені всі зміни, які я бачу, не дуже подобаються. Наразі воно є так, як є, і поки інтерес аудиторії, оцього ядра, яке реагує на цей жарт, зберігається, то окей. Боюсь, щоб далі воно не зійшло на пси. Бо я бачу, як деякі автори хороших ідей своїми невдалими діями просто просрали ті ідеї.

— Це що ти маєш на увазі? Гуся?

— Нє, Гусь якраз приклад вдалого поводження з ідеєю. Гусь кльовий. А от є «Вата-шоу». Суперова, проста ідея: ось тобі чат-рулетка, ось тобі дебіли — подивись на морду ворога. Це прекрасно! Але зараз ця ідея перетворилася в чорті-що тільки тому, що вона стала вичерпуватись і вже не мала підживлення новими опонентами. Оцей телевізійний формат, в який вони влізли, це вже не то. Почали якихось гостей запрошувати. Мені подобалося, як Андрій Полтава вів двобій, герць з тими алкашами ватними, а тут…

Словом, наразі не знаю, що буде далі з Зеником. Наразі його майбутнє приховане за туманом війни, знаєш, як в комп’ютерних забавках.

— Була історія, що якийсь з брендів використав ідею Зеника в своєму мобільному додатку, і ти через то дуже обурювався. Чим то все закінчилось?

— Це не бренд був, це якісь студенти-айтішники просто оптимізували цю ідею і зробили її у вигляді прожки для смартфонів. Це доволі просто робиться. Це не є якісь там космічні технології. Але, коли я їм там сказав напівжартома, що, хлопці, ви ж вкрали ідею в Зеника, то вони почали бурити: «а що, Зеник приватизував церковний календар?», «а що ти до того маєш?», «а в тебе що, є права на Біблію?». Це так дуже пубертатно було. І тоді я вирішив в аудиторії Зеника спитатися, як вона до того ставиться. І потім навіть пошкодував про це, бо адепти Зеника тих хлопців зразу стали чмирити.

Напевно, хлопці самі по собі непогані. Просто студенти, які хотіли собі для портфоліо щось зробити. Але те, що вони зробили, це була лажа. Візуально та програма мені не сподобалась. Я ж думав колись про таку програму. Навіть продумав, як саме вона має виглядати. А те, що зробили вони, це шлях найменшого спротиву. Я їм казав: хлопці, ви би могли просто написати Зенику, ми би з вами зробили оцю програмку і вона би була цікава, Зеник би її рекламував. А в результаті вони побурили, побурили, і на тому все закінчилось.

— Чому Зеник представлений лише на «Фейсбуці»?

— Мені здається, ще в «Твіттері» є. Але там його взагалі ніхто не бачить. Все ж почалося з «Фейсбуку», з моїх френдів, яких я на початку позапрошував до Зеника… Точно, я трохи прибрехав, коли сказав, що ніяк не рекламував сторінку і нікого не запрошував. На початках я кількох своїх френдів таки запросив. А вже потім пішло оце циганське радіо.

У «Твіттері» я просто кроспостінг налаштував з «Фейсбуку». Воно там в ніщо булькає собі, бо в мене там ніяких френдів нема. Ну, я не дуже розумію «Твіттер».

— А «Інстаграм», «Телеграм»?

— А в «Інстаграмі» як постити?

— Текст в картинках, наприклад.

— Ну, не знаю. Просто в чому справа: якби Зеник був якоюсь комерційною штукою, то, очевидно, його треба би було пихати в усі соцмережі, тому що таким чином ти збільшуєш аудиторію і можеш там продати якусь рекламу. А це не була комерційна штука засадничо. Тому, якщо раптом колись Зеник з’явиться в «Інстаграмі», то це означатиме, що Зеник комусь продався і йому треба бабліщє. (Сміється.)

«Я за мораторій на розміщення МАФів»

— Серед твоїх знайомих, наскільки я знаю, є будівельники, майстри. Вони знають про Зеника? Не ображаються на тебе через нього?

— Дехто знає і нормально ставиться. Зеник — це ж не насмішка над майстрами. У мене вдома вже три роки триває ремонт. І хлопці, які мені його роблять, це є анти-зеники. Але перед ними були майстри — вони, напевно, взагалі Зеника не знають, тому що не знають, що таке смартфон, — то вони реально працювали від свята до свята. І могли сказати: «Ой, це ж буде Петра, Степана, Івана, — то, давайте, ми прийдемо вже через два тижні». Ну такі, блін, релігійні, капєц всратись!

Але, дійсно, мені не дуже зручно перед тими хлопаками, які мені зараз роблять ремонт, тому що їм я в тому плані не можу нічого закинути. Молодці хлопці. Якщо, до речі, комусь треба таких майстрів-грішників, які будуть жити не за канонами Зеника, хай звертаються до тебе, і ми дамо їх контакти.

До речі, нещодавно з ними говорив про «Фейсбук». Вони розповідали, що їм постійно рекомендують завести «Фейсбук»-сторінку, а вони кажуть, що їм то ні до чого, бо й без того дають собі раду. Тобто от в чому секрет успішності (це настільки просто, але ніхто цього чомусь не розуміє): просто працюєш, і все. Працюєш добре, не шукаєш відмазок, щоби не працювати. От ці хлопці просто добре працюють — і в них купа замовлень. Черга стоїть. І при тому вони не штунди. Отак-от.

— Я вже запитував, так би мовити, у Зеника, а тепер хочу ще в тебе: як ставишся до каплички біля входу на залізничний вокзал?

— Я ставлюсь до каплички так, як і до будь-яких інших сучасних МАФів — я за мораторій на розміщення малих архітектурних форм на 50 років, щоб за цей час на зміну отим, хто зараз розробляє весь цей дикий ужас, прийшли адеквати. От через 50 років хай будують капличку перед вокзалом, якщо, звісно, буде ще така потреба. Бо, можливо, на той час Бог буде не тільки в МАФах, а, може, ще й десь в серці чи ближче кудись там всередину.

— Як би ти охарактеризував те, що відбувається сьогодні у Львові в сфері ремонтів, в т.ч. оце масове вибивання дверей з вікон на перших поверхах будинків підприємцями?

— У мене тут амбівалентність, так би мовити. З одного боку, мене це болить ледь не фізично, тому що я не розумію, як люди не розуміють, що вони роблять. Навіть на «Фейсбуці», якщо почитати коментарі, багато людей щиро не розуміє, що не так, коли вибивають стіну під вікном і там роблять двері.

З іншого боку, це все є живе. Тобто місто живе. У місті живуть. Місто є таким, якими є його мешканці. І ми можемо з естетичних міркувань жалкувати за тим містом, яким би Львів міг бути, якби тут жили нормальні люди, і обурюватись тим, яким він є зараз. Але так вже склалось. Тобто на початку ХХІ століття Львів населявся переважно рагулями, яким байдуже і вони роблять собі входи з вікна. Це є історичний факт. А через якихось там 1000 років, коли тут будуть робити розкопки, ніхто не буде обурюватись, що там десь якусь стіну проламали і вибили двері — навпаки, будуть казати: ось, дивіться, як вони оптимізовували простір, бла-бла-бла.

— Бачиш спосіб вирішення цієї проблеми?

Загони архітектурної самооборони. Якісь месники в масках, які би вночі ходили, розбивали ті їхні надбудови, прибудови і мурували вибиті вікна. Ставити якісь чорні мєткі: типу, ще раз — і вам жопа. Як по-інакшому це зробити?! Я не знаю.

«У нас забагато свят. Я б залишив лише три»

— Скоро — Романа, а з ним в Україну прийде і наш національний Рамадан (нагадаю: інтерв’ю записували 26.11.2019 р. — прим. авт.). На твою думку, чи не забагато українці святкують-відпочивають?

— В нас, мені здається, забагато свят через те, що в нас є таке поняття, як перенесення свят. В нас, якщо свято попадає на вихідний, то ми маємо потім в будній день відсвяткувати, а потім десь в суботу його відпрацювати. Якось так. Мені здається, свята не мають бути обов’язковими, імперативними.

— Які свята ти скасував би, якби міг?

— Як на мене, має залишитись базовий набір свят, який говорить про те, що Україна є незалежною християнською державою. Тобто це є Різдво, Великдень і День Незалежності. І плюс кожен тиждень в нас субота і неділя вихідні, теж, скажімо так, святкові.

Зараз, якщо так подивитися, то ми майже четверту частину тижня не працюємо. Це багато. Так, треба відновитися. Але ж можна і після роботи відновлюватись. Словом, ми дуже розлінилися. Прогрес нас дуже розлінив. Ми можемо собі дозволяти працювати мало, неефективно і жити за це пріпєваючи, і мати можливість святкувати і відпочивати якомога більше.

— Відносно недавно у масовий вжиток українців увійшло слово «прокрастинація». Тобі знайомий такий стан? Як ти з ним борешся?

Прокрастинація (від лат. procrastinare) — схильність людини відкладати неприємні завдання на потім, тяжіння до справ, що приносять більше задоволення або швидший результат. Проявляється в тому, що людина, усвідомлюючи необхідність виконання цілком конкретних важливих справ (наприклад, своїх посадових обов’язків), нехтує цією необхідністю і відволікається на побутові дрібниці і розваги. (Wikipedia)

— Так, звісно, зі мною поруч постійно є привид прокрастинації, яка не дає мені нормально функціонувати і заробляти ті мільйони, які я би мав заробляти, якби не прокрастинував. Як боротись? Воно само якось бореться. Є дедлайн, він дисциплінує: ти маєш два тижні на щось, і ти можеш зробити це зараз, повільно, якісно і гарно — або попа в милі за останні дні. І ти собі балансуєш між тими крайнощами.

— Як тобі ідея гарантованого базового доходу? В Україні вона би мала ефект?

— Хто може бути проти бабла? Халявного! В Україні вона, звісно, матиме ефект, але, певно, не такий, як би планували. Я собі розумію цей безумовний базовий дохід так: він тобі дає можливість займатись тим, що тобі подобається, а не тим, що ти мусиш робити, щоб не здохнути. От і все. Тобто це є така річ, яка людину вивільняє, яка повертає людину до її призначення — творити щось. Тому що в людини сродна праця — це може бути щось одне, а те, чим вона заробляє на життя, зазвичай щось зовсім інше. Дуже мало є таких людей, які «ура, я продавець в магазині, і це є моя сродна праця!». Люди змушені займатись такою роботою.

От, «Фуджікура». Я не думаю, що є люди, сродна праця яких — крутити дротики (чи що вони там роблять). Але це є спосіб їхнього виживання. Це не погано, це не добре, це так є. От, безумовний базовий дохід позбавив би людей від необхідності йти на «Фуджікуру». Це я так умовно кажу про ті випадки, коли вони йдуть працювати не за кайф, а за бабло. Але для того, щоб стало можливим працювати за кайф, треба, щоб на «Фуджікурі» дротики крутили не люди, а роботи, наприклад. І тоді безумовний дохід вивільнятиме людську творчу енергію, і вони собі будуть там… не знаю… садівництвом займатись, або ще чимось.

Але що буде в нас? Це люди будуть вкалувати де тільки можуть, плюс ще будуть мати це баблішко, і це буде як така пенсія на халяву. Пенсія — це ж теж свого роду безумовний базовий дохід. І що?! Поглянь, скільки в нас пенсіонерів в держслужбах всяких сидить. Подекуди, певно, третина. Не спішать щось вони займатись сродною працею. Бо це треба, щоб в людей в голові ще щось змінилось.

— А от у Великобританії обговорюють 4-денний робочий тиждень. Що, як це на наші реалії перенести?

— Там люди дозріли, там вони собі це можуть дозволити. У них ефективність праці така, що вони можуть робити за чотири дні стільки ж, скільки б робили за п’ять. Їм не треба збільшувати кількість зробленого, напевно, і вони тримаються на тому свому рівні. У нас і так десь чотири дні на тиждень працюють, якщо так серйозно до того підходити. Може, й менше, якщо зважити, скільки народу шариться по фейсбуках всяких в робочий час. Ми дуже від британців відстаємо. (У 2017 р. ВВП на душу населення у Великобританії склав 39,7 тис. дол. США, тоді як в Україні — лише 2,6 тис. дол. США., тобто приблизно в 15 разів менше. — прим. авт.)

«Аналізуючи фейки, ми можемо достукуватись до правди»

— Зеник Євроремонт — вигаданий персонаж, такий собі фейк. Як ти ставишся до фейків? Реально їх побороти?

— Фейки є, були і будуть завжди.

— Але зараз, таке враження, їх більше, ніж правди.

— Тому що в нас є місце, де вони дуже вилазять на поверхню. Наприклад, ми в «Фейсбуці» бачимо фейки. Тобто з’явилась можливість швидкого обміну інформацією, і ми ці фейки бачимо постійно. Але фейки були завжди і будуть завжди. Тут справа не в фейках, а в тому, як до них ставитись.

— І як до них ставитись?

— З розумінням. Ми маємо розуміти, що таке фейк, де він з’являється і чому. Тобто, коли ти бачиш фейк, недостатньо просто сказати «о, це фейк» — треба його проаналізувати: чому він виник, про що він, як він мною маніпулює, що в нього на меті і що хочуть ті, хто його запустив, замовники. І, таким чином, просто аналізуючи фейки, ми можемо достукуватись до правди.

Але тут не все так просто, тому що не всі спроможні проаналізувати фейк. Не кожен спроможний його навіть побачити. А ті, хто запускає фейки, пішли ще далі: вони валять такими фейками, які вводять в оману навіть тих, хто їх аналізує! Умовно кажучи, якщо фейк мочить кандидата «Ж», значить, це опоненти мочать кандидата «Ж», а отже кандидат «Ж» хароший, а ті, отже, падонкі. Але що, як цей фейк запустив сам кандидат «Ж»? Так колись вже було. Тобто фейки — це об’єктивна реальність.

— Ініціатива Зеленського виписати на рівні уряду стандарти новин допоможе в боротьбі з фейками, як думаєш?

— Це ти копнув дуже глибоко. (Сміється.) Фішка в тому, що новинні канони прописані давно, вони банальні, прості. Мені здається, тут мова йде не стільки про журналістику, як про новини.

— Чому ти розділяєш новини і журналістику?

— Бо в нас формат новин, зважаючи на прогрес технологічний, інформаційний і цю ноосферу, яка зараз є, змінився. Якщо колись новина проходила через купу людей, її там вичитували, перевіряли фактаж, туди-сюди, то зараз нема критеріїв, за якими б ми визначали, давати ту чи іншу новину чи не давати. Зараз, таке враження, основний критерій — це щоб було джерело, на яке можна зіслатись. Причому, це навіть може бути просто пост в «Фейсбуці». Навіть від імені фейкового акаунта. І це найбільше зло.

Можливо, ця ініціатива влади спрямована власне на оце — на контентщиків, які просто репостять будь-що, щоби тільки забити кожні 5 хвилин новинну стрічку. Із журналістикою як такою, журналістикою фактів, воно не має нічого спільного, тому що її вже не існує, такої журналістики, всьо. Тобто є якісь там розслідувальні проекти. Але от «Дзеркало тижня» друковану версію згорнуло…

Тому, можливо, вони мають рацію, що хочуть якось скоригувати оцей інформаційний треш, який валить на нас. Цікаво, що буде далі. Тому що вакууму бути не може. Бо зараз є певний вакуум. Оце оновлення кожні 5 хвилин всіх сайтів чим-небудь, аби тільки було… Навіщо? Щоби пошуковий робот Гугл заходив на сайт і бачив, що на ньому щось змінюється, генерується контент, і він це індексував, і йшла реклама?! Ну це брєд. Це не про людей історія, а про бабло. Про бабло і роботів. Це, до речі, можна серіал такий зняти — «Бабло і роботи». (Сміється.)

— Ти кажеш, що журналістики не існує. На твою думку, вона більше не потрібна людям?

— Не в тому сенсі нема. Вона не має де вилізти. Колись були засоби масової інформації. Конкретні — радіо, телебачення, газети. Зараз воно все стало одним. Воно все є онлайн. Воно все є в «Фейсбуці». Тобто єдиний ЗМІ — це «Фейсбук». Все зводиться до того, що ти новини читаєш в «Фейсбуці». А формат «Фейсбуку» не передбачає журналістики. В ньому все зводиться до репосту новини «щось-десь-сталось-хтось-десь-всрався». А відповіді на питання «чому всрався?», «а може, він не вперше всрався?», «що буде далі?», «чому ця новина взагалі важлива?» його вже не цікавлять. Зникли формати, де це було потрібно. Зараз треба галопом, галопом, давай-давай-давай. Хіба витворяться якісь нові формати, коли я, читаючи новину, не просто бачу якийсь факт чи там інтерпретацію факту рерайтерами, а бачу цілу ситуацію глобально. Поки що я не бачу такого інструментарію, який би дозволив таке зараз реалізовувати.

— Так а людям таке треба чи ні?

— Власне, що людям, мені здається, цього не треба. Зараз не треба. А потім, може, буде треба. Може, люди скажуть: так, стоп, я хочу почитати нарешті щось серйозне. Пам’ятаєш, був період лонгрідів. Оце якраз намагалися адаптувати формат, який би аудиторії щось пояснював. До чого він скотився?

— До того, що фоточка на задньому плані так гарненько прокручується. (Мається на увазі використання паралакс-скролінгу в дизайні лонгрідів. — прим. авт.)

— Та-а-а. Лонгрід — це просто довга ковбаса ні про що зазвичай.

Якщо взяти будь-який інтернет-сайт, який валить кожні 5 хвилин любе-голубе, без аналізу, то це ж роблять не журналісти. Стрічку новин формують не журналісти! Колись, щоби тебе почуло трохи більше людей, ніж твої близькі, тобі треба було що? Стати журналістом, публіцистом. Що для цього треба було? Треба було на це вчитися. Був фільтр входження в професію. Ти мав кимось бути. Ти мав мати відповідну освіту. А зараз що? Зараз беремо будь-яку людину з вулиці, ведемо в редакцію, саджаємо її на стрічку, і, якщо людина здатна генерувати кожні 15 хвилин новину, відносно внятну, то — прівєт, всьо, давай працюй.

Є сайти, які трошки ретельніше ставляться до підбору таких людей, а є сайти, які погано ставляться до підбору таких людей. І тому зараз будь-хто може доносити на широку аудиторію все що завгодно. Завдяки «Фейсбуку» будь-хто може говорити на широкий загал, бо будь-хто має доступ до мегафону. А цей будь-хто реально може бути будь-ким. А в медіа люди, які зараз формують новинну стрічку, всеїдні. І, розумієш, виходить, що це є неуки, які жеруть контент, генерований неуками. І в цьому проблема: навіть якщо в них на сайті і є хороший контент, вони його розбавляють абсолютним болотом.

— Ясно. Дякую за розмову! Напиши, будь ласка, побажання для читачів «Прибутку» від імені Зеника Євроремонта.

Побажання від Зеника Євроремонта читачам Прибутку

«Читачам «Прибутку» від Зеника Євроремонту з найщирішими побажаннями душевного спокою і злагоди. Ну і щоб пам’ятали Святий день Святкувати!!!»

Розмовляв Василь Скріба

x

Рекомендуємо

Роман Филипів на фоні press wall

Роман Филипів: «XVIII Міжнародний економічний форум у Львові — це буде дійсно безпрецедентний захід»

1-2 листопада у Львові відбудеться головна економічна подія 2018 року — XVIII Міжнародний економічний форум. З цієї нагоди ми поспілкувалися з Романом Филипівим, директором Департаменту економічної політики Львівської облдержадміністрації.