Прибуток
Сергій Трухімович — копірайтер. До знайомства з ним мені неодноразово доводилося чути і читати про нього. Періодично мені на очі потрапляли оголошення про те, що він проводить майстер-класи, на яких розповідає людям, як грамотно писати рекламні тексти. Відтак дізнався, що він працював на радіо «Львівська хвиля», і що навіть видав книгу «Реклама. Конспекти копірайтера».
Те, що зараз відбувається в українських, та особливо у львівських, друкованих мас-медіа (видання закриваються, зарплати журналістів скоро будуть на рівні зарплати двірника), змушує багатьох моїх колег задумуватись над перспективами. Є такі, що пішли з журналістики і тепер працюють в сфері PR, в прес-службах органів влади та різних компаній, в рекламних агентствах. Копірайтинг також викликає інтерес, тому що, по-перше, кажуть, що копірайтери непогано заробляють, і по-друге, робота ця чимось близька до журналістики, тому не потрібно витрачати багато часу та великих зусиль на перепрофілювання.
Тож пропоную інтерв’ю з живим копірайтером Сергієм Трухімовичем, який розповів про специфіку своєї роботи.
— Сергію, на своїй візитці пишеш, що ти — «creator». Що вкладаєш у це поняття?
— Колись один знайомий подивився на мою візитку, де написано «creator», і сказав: «Тебе на Заході не зрозуміють, там нема такого поняття». Що я вкладаю в це поняття? Творець, тобто людина, яка створює щось, в залежності від поставленої перед собою мети. Я б сказав про себе так: я — письменник, який реалізовує себе в двох напрямках. Перший — художнє письменництво, написання художньої літератури, і другий — це робота в рекламі, копірайтинг, створення рекламних повідомлень, ну, і розробка ідей, концепцій для просування тих чи інших товарів чи послуг. Хоча я маю медичну освіту.
— З медициною не склалося?
— Згідно з університетським розподілом мав працювати лікарем-епідеміологом у Луцькій районній СЕС. А ще раніше закінчив медучилище. Пішов туди навчатись швидше за велінням батьків, аніж за власним вибором. Мені тоді було п’ятнадцять років і, чесно кажучи, було байдуже, що робити, на кого вчитись. Але, тоді на розподілі, я зрозумів, що слід шукати себе в іншому напрямку. Згодом почав писати для себе, потім шукав підробітку з озвучення рекламних радіороликів і завітав на студію «Люксен». Там працює звукорежисером Микола Дзюдзя, легендарний Микола Дзюдзя, і він мене запитав: «А креативом займаєшся?» — «А що це таке?» — «Ну, — каже, — сценарії роликів писати». Я подумав собі, що сценарій — це як маленька п’єса. А я в той час писав п’єсу. Думаю, написав велику — напишу й маленьку. Так і почав. У процесі діяльності став цікавитись методологією створення рекламного повідомлення і реклами загалом. Таким чином поступово напрацював матеріал для практичного посібника «Реклама. Конспекти копірайтера». Відтак почав проводити майстер-класи, далі — тренінги. Зрештою, цьогоріч брав участь в організації фестивалю «ФАРТ», де, окрім креативного супроводу, працював і ведучим. Це була серйозна робота, пов’язана з великою аудиторією, і цей дебют, я вважаю, був досить вдалим.
— Про що твоя книга «Реклама. Конспекти копірайтера»?
— Це — практичний посібник. Коли я починав працювати в рекламі, то відкладав собі конспекти, на базі яких вивів собі ментальну карту основних принципів створення реклами. Я ті всі архіви зібрав в одне ціле. Словом, про цей практичний посібник можна сказати так: Америки автор не відкрив – основні принципи реклами відомі усім, але зробив логічну послідовну карту тої Америки. Плюс я додав до раціональної частини знань емоційну складову — у посібнику багато історій, притч до теми.
— Якісь свої секрети майстерності автор в книжці розкрив?
— На меті було зібрати в одному посібнику основні принципи реклами. А вони самі по собі є універсальними. А секрет майстерності — це радше певна унікальність, свій стиль, свій почерк використання отих основних принципів. Хоча для когось, хто тільки починає, основні принципи реклами – перший великий секрет успіху рекламіста, зокрема копірайтера.
— Криза в медіа змушує деяких журналістів задуматись над зміною сфери діяльності. Що треба знати журналісту, щоб стати копірайтером?
— Є основні принципи реклами — все. Це та сама творчість, але вона окреслена принципами реклами. Зрештою, у будь-якій статті присутній елемент піару, тобто управління чиєюсь репутацією. Пишемо статтю про чиновника — ми впливаємо на його репутацію. Питання в тому, чи після тієї статті підніметься його репутація чи, навпаки, знизиться. І коли ми пишемо про якийсь там ресторан, то так само впливаємо на його репутацію. Але ту статтю можна по різному написати. Можна написати так, що той, хто її читатиме, отримає насолоду. Тому для копірайтера важливе вміння писати, стиль і вміння відтворити саме ті характеристики, які важливі для замовника і для читача. Для цього існує бриф — своєрідний документ, що описує завдання, яке ставиться перед копірайтером. В ньому прописано цільову аудиторію, її потреби, що вона має відчути, прочитавши статтю.
І щодо кризи. Криза відбувається в головах. Якщо, розумієте, у Львові кожного ранку тисячі людей їдуть в маршрутках і клянуть Україну, то Україна такою і стає. Може, це звучить пафосно, але так є.
Якщо журналіст втратив роботу, то до цього можна по різному поставитись. Хтось сприйме, що це кінець, а хтось, навпаки, що це старт для чогось нового.
До речі, зараз існує велика потреба у контенті для сайтів (веб-студії, як правило, контентом не займаються, фірми-замовники сайтів переважно грамотні презентаційні матеріали зробити не вміють), отут є поле для діяльності журналістів.
— У Львові багато копірайтерів?
— Мені складно сказати. Але якщо питання в тому, чи є де початківцям розвернутися — є де! Кожна людина, і це стосується не тільки копірайтингу, може знайти себе і отримувати свій прибуток.
— На копірайтингу можна нормально заробити?
— Це залежить.
— Суто на копірайтерстві жити можна?
— Ну я ж живу. Але зауважу: жити з копірайтингу, з журналістики чи з творчості і жити копірайтингом, журналістикою, творчістю – дві абсолютно різні речі.
— Які приблизні розцінки на роботу копірайтера є на львівському ринку?
— Це все дуже індивідуально. Я колись писав сценарії для реклами на радіо за однією ціною, тепер вона вже втричі вища. Останнім часом звертаються за наповненням сайтів. Є різні клієнти, дехто може заплатити і 500 євро за все наповнення. Це якщо йдеться про великий сайт.
— А якщо це сайт-візитка?
— Тоді в 2000 гривень можна вкластися.
— Копірайтеру доводиться торгувати совістю?
— Я, в принципі, можу писати про будь-що. Наразі зі мною не траплялося такого, щоб виникала ситуація, коли необхідно торгувати совістю, і тому мені складно сказати, торгувався б я чи ні, і за скільки. Є такий вислів: «Деякі люди думають, що в них чуйне серце, але насправді в них слабкі нерви». Копірайтеру слід мати чуйне серце і міцні нерви. Тому, навіть якщо я отримаю замовлення, яке суперечитиме якимось моїм цінностям, то мене можливо ця ситуація бентежитиме. І чим більше бентежитиме, тим вищою буде компенсація. Зрештою, будь-яка політична сила має право донести свої думки до аудиторії. Копірайтер лише допомагає ці думки донести зрозумілою для аудиторії мовою.
— Тобі зустрічалась бездарно зроблена реклама?
— Складно оцінити, чи в рекламі допущена помилка, чи це так свідомо задумано, щоб викликати в аудиторії обурення.
— Як ти ставишся до «джинси» у пресі?
— Та позитивно, в принципі, бо вона дає можливість журналістам заробити. Питання в іншому: коли говорять, що той чи інший журналістський матеріал — «джинса», то це вже не «джинса». «Джинса» має бути ювелірно грамотно зроблена, щоб комар носа не підточив.
— «Чорний» піар має право на існування?
— Та звісно. Але що ми розуміємо під чорним піаром? Обливання один одного брудом? Ну, це теж один зі способів реклами того, кого обливають брудом. Багато дискутують щодо того, що таке реклама: брехня і маніпуляція чи відкрите, чесне спілкування. Я б сказав, що це — управління цільовою аудиторією. А управління в нас може бути маніпулятивним і відкритим. Якщо ми відчуваємо, що ми готові нести відповідальність за чорний піар (тому що свобода слова – це в першу чергу відповідальність за свої слова, а не можливість написати на паркані х***й), тоді будь ласка. Чорний піар часто дуже поверхнево сприймають. Тому що хтось може спеціально придумати якийсь ролик, де сам виглядатиме буцімто в негативному світлі, і пустити його в Інтернет, використавши в своїх інтересах. Так і роблять, до речі. І це теж чорний піар. Побутує думка, що багато подій світової історії були зроблені за таким сценарієм. Кажуть, для прикладу, що на Перл Харбор японці не нападали, а насправді самі ж американці його розбомбили, щоб був привід скинути атомну бомбу. Я не претендую тут на об’єктивність, але таке кажуть. Зрештою, будь-яке повідомлення в ЗМІ є добрим, аби це не був некролог. Хоча і некролог може бути непоганим: ми можемо «поховати» письменника і продажі його книжок зростуть.
Корисні посилання:
– “Реклама. Конспекти копірайтера”, практичний посібник Сергія Трухімовича
(via)
